Випишіть тільки речення з підрядними з’сувальними • Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева (В. Сосюра).
• То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (Р. Третьяков).
• На плесі вода така темна, ніби на чорному камені настояна (М.
Стельмах).
• Мені спочатку навіть здалося, що кружляю на одному місці (Є. Гуцало).
• І без слів я все зрозумію, що сказати маєш мені (В. Симоненко).
• Одваживсь Вовк у Лева попросити, щоб старшиною до Овець наставили
його служити... (Л. Глібов).
• Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав, як десь дівчата
дзвонами привертали парубочі серця (М. Стельмах).
• Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки
• Пише рідна, що навколо хати наш садок вишневий забілів (В.
Симоненко).
Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.