Визначити рядок, у якому з великої літери пишеться лише перше слово власної назви.
Виберіть одну відповідь:
1. (Є,є)вропейське (Е,е)кономічне (С,с)півтовариство, (Ж,ж)іноча (Н,н)ародна (П,п)артія.
2. (А,а)втономна (Р,р)еспубліка (К,к)рим, (С,с)хідно-(А,а)встралійська (Т,т)ечія.
3. (Т,т)аврійський (Е,е)кологічний (І,і)нститут, (Є,є)вропейське (С,с)півтовариство (П,п)исьменників.
4. (З,з)акарпатська (У,у)країна, (З,з)апорізький (Д,д)ержавний (М,м)едичний (У,у)ніверситет.

Визначити рядок, у якому з великої літери пишеться кожне слово власної назви.
Виберіть одну відповідь:
1. (А,а)грарна (П,п)артія (У,у)країни, (С,с)лово (Б,б)оже.
2. (Р,р)республіка (З,з)аїр, (К,к)онституційний (С,с)уд (У,у)країни.
3. (З,з)апорізька (А,а)томна (Е,е)лектростанція, (З,з)апорізька (С,с)іч.
4. (Д,д)ержавна (П,п)одаткова (С,с)лужба, (В,в)сесвітня (Ш,ш)ашкова (Ф,ф)едерація.

Визначити рядок, у якому всі власні назви беруться в лапки.
Виберіть одну відповідь:
1. Цукерки Пташине молоко, літак Руслан, Коран.
2. Журнал Пізнайко, Біблія, орден Незалежності.
3. Машина Вольво, вірш Пісні, банк Аваль.
4. Медаль За бойові заслуги, байка Цуцик, Клуб моряків.

Визначити рядок іменників, у яких не допущено помилок у написанні суфіксів.
Виберіть одну відповідь:
1. Павутиння, маєво, стежечка, дощичок.
2. Дощік, доничка, глибочинь, хропіння.
3. Квасолиня, вітріще, віконичко, печево.
4. Вразливість, мариво, обговориння, мережево

Оберіть рядок, у якому записані іменники другої відміни.
Виберіть одну відповідь:
1. Мишеня, сі'м’я, щеня, лоша.
2. Урожай, ткач, вовчище, збіжжя.
3. Юність, кров, тінь, вісь.
4. Жінка, Микита, мрія, голова

Оберіть іменник твердої групи, вжитий у Д.в.
Виберіть одну відповідь:
1. Нога
2. Задачі
3. Парті
4. Вишні

Оберіть іменник мішаної групи, вжитий у Д.в.
Виберіть одну відповідь:
1. Вишнями
2. Книгами
3. Задачі
4. Парта
5. Нога

ДІВЧИНА В СТЕПУ

Заходила ніч.

Німіє степ і тьмариться.

Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.

Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.

Ніч зайшла.

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.

Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.

Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.

Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.

На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.

Розкошами, красою віє над степом...

У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. Запирскало щось... Воли.

За волами виринула й стала в яру волохата постать.

На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається.

Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.

М. Пимоненко. Проводи козака

Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш...

Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі.

Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі, марить і співає.

І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. А той козак - такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе...

Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака (С. Васильченко).

Объяснение:

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся.

Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.

Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.