Вправа
Розставте розділові знаки там, де потрібно, відповідно до правила.

1. Мені осіння ніч короткою здається .

2. Здається час спливає і непомітно.

3. У народній медицині очевидно не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай.

4. Видно шляхи полтавські і славну Полтаву.

5. Художня література як відомо допомагає глибше розуміти життя.

6. Той, хто творить красу безумовно творить щастя для людей і по-моєму для себе. Отже про це не слід забувати.

7.Привіт тобі Сонце! Привіт тобі Воле від серця мого і народу!

8. Не все тобі видно мій брате і друже. Заглянь мені в очі заглянь мені в душу!

9. Ні, не сумуй поете безталанний що ти малий поміж людьми незнаний! Сміло поете підходь й людство громами буди!

Гаршины — старинный дворянский род обрусевших татар, происходящий, по преданию, от мурзы Горши (или Гарши), выходца из Золотой Орды при Иване III. Детство провёл в военной среде (отец Михаил Егорович Гаршин (1817—1870) был офицером). Мать Гаршина, «типичная шестидесятница», интересовавшаяся литературой и политикой, свободно владевшая немецким и французским языками, оказала огромное влияние на сына. Воспитателем Гаршина был и П. В. Завадский, деятель революционного движения 1860-х. К нему впоследствии уйдет мать Гаршина и будет сопровождать его в ссылку. Эта семейная драма отразилась на здоровье и мироощущении Гаршина.

С 1864 года он учился в Петербургской 7-й гимназии, в 1872 г. преобразованной в реальное училище. В 1874 году Гаршин окончил училище и поступил в Горный институт, но не закончил его. Война с Османской империей прервала его занятия: он поступил вольноопределяющимся в действующую армию, был в делах, получил ранение в ногу. После войны был произведён в офицерский чин и вышел в отставку.

Уже ребёнком Гаршин был крайне нервным и впечатлительным, чему слишком раннее умственное развитие. Впоследствии он страдал приступами нервного расстройства и в возрасте 33 лет совершил самоубийство, бросившись в лестничный пролёт (т.к. падение было с небольшой высоты, смерть наступила лишь после нескольких дней агонии). Писатель похоронен на «Литераторских мостках», музее-некрополе Санкт-Петербурга[4].

Брат — Евгений Михайлович Гаршин (1860—1931). Педагог, литератор, критик, общественный деятель, издатель. Окончил историко-филологический факультет Санкт-Петербургского университета в 1884 году и преподавал русскую словесность в одной из С.-Петербургских гимназий. Его статьи и очерки печатали журналы «Исторический вестник», «Русское богатство», «Русская школа», «Звезда», Вестник изящных искусств, а также газеты «Голос», «Биржевые ведомости», другие издания. С 1901 года он директор Таганрогского Коммерческого училища, действительный статский советник. Е. М. Гаршин автор книг — «Новгородские древности», «Общественное и воспитательное значение археологии», «Критические опыты», «Русская литература XIX века» и некоторых других.

Твір на тему Моє місто взимку (твір-опис місцевості)Летять, летять сніжинки,
Льодинки — морозинки,
І весело кружляють,
І стеляться до ніг.
Г. Бойко
Я люблю своє рідне місто Харків. Воно приваблює мене в різні пори року. І весною, коли приємно дихати чистим, свіжим повітрям. І влітку, коли буяє квітуча зелень. І восени, коли вбрані в золоті шати дерева. А взимку воно схоже на палац Снігової королеви.
Білосніжною ковдрою вкрила матінка-Зима все навколо. І почуває себе всевладною царівною в місті. Все навколо стало білим. Дерева вдягайсь у вишите діамантами вбрання. Стоять вони в забутті, зачаровані Зимою. Мороз Іванович, її вірний товариш, вправно хапає діток за щічки, носики. А Завірюха, північна подруга Зимоньки, такі жарти виробляє! Із снігу великі замети намела, що тротуаром не пройти, по шосе не проїхати! Разом із Зимою в наше місто прийшли веселі свята. Скільки дотепних жартів, запальних танців, веселих пісень, різноманітних ігор буває у парках та на святкових майданчиках!
Приємно блукати вулицями засніженого Харкова, коли від променів сонця іскриться сніжок, а гарненькі зірочки-сніжинки, падаючи додолу, неповторно ведуть свій танок. Я люблю зиму, а особливо в своєму місті.