ответ:Картина В. Климка «Туман на Поліссі» розкриває перед нами небачену до цього красу Поліського краю, налаштовує на ліричний лад, дарує можливість отримувати насолоду від життя кожної миті, відшукуючи щоденно диво серед звичайних, буденних днів.
Дивлячись на цей витвір мистецтва, одразу відчуваєш прохолоду літнього ранку, яка незважаючи на густющий туман, буває такою бажаною цією гарячою порою року. Контрастно, поряд з сивим туманом, що охопив змальовану галявину, виглядає блакитно-чисте, в деяких місцях ледве рожеве небо. На ньому ні хмаринки, здається ось-ось визирне ранкове, привітне сонечко і засяє своїми барвами.
Та поки що, розглядаючи картину, ми бачимо «закутану» у туман картину природи, яка манить своєю чистотою та недоторканістю. Зелена ковдра з густої трави, справляє враження, що тут ще не було людей і глядач, перший, кому відкрилася ця земна краса. Каміння, зображене на картині, доповнює це враження, схиляючи до думки, що таким воно було на протязі декількох століть і ніякі природні катаклізми не торкнулися цієї місцевості.
З обох боків картини височіють старі, кремезні дерева. Видно, що вони були свідками історії та знають багато таємниць цієї місцевості. Немов руки, тягнуться до землі їхні гілки, а крони – до сонця, адже життя прекрасне і воно продовжується.
Соковитою зеленню майорять кущі, які художник намалював між деревами. Вони стоять пересторогою на шляху до озера, зображеного на задньому плані картини. Озеро заросло травою і його води здаються похмурими та безрадісними.
Сама природа виступає живою істотою в цьому пейзажі. Дивишся, і здається, що зараз все прокинеться, оживе. На зміну Поліському затуманеному літньому ранку прийде новий, яскравий день.
оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.
Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].
Объяснение:
Жанрові особливості
Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.
На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].
Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.
+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,
ответ:Картина В. Климка «Туман на Поліссі» розкриває перед нами небачену до цього красу Поліського краю, налаштовує на ліричний лад, дарує можливість отримувати насолоду від життя кожної миті, відшукуючи щоденно диво серед звичайних, буденних днів.
Дивлячись на цей витвір мистецтва, одразу відчуваєш прохолоду літнього ранку, яка незважаючи на густющий туман, буває такою бажаною цією гарячою порою року. Контрастно, поряд з сивим туманом, що охопив змальовану галявину, виглядає блакитно-чисте, в деяких місцях ледве рожеве небо. На ньому ні хмаринки, здається ось-ось визирне ранкове, привітне сонечко і засяє своїми барвами.
Та поки що, розглядаючи картину, ми бачимо «закутану» у туман картину природи, яка манить своєю чистотою та недоторканістю. Зелена ковдра з густої трави, справляє враження, що тут ще не було людей і глядач, перший, кому відкрилася ця земна краса. Каміння, зображене на картині, доповнює це враження, схиляючи до думки, що таким воно було на протязі декількох століть і ніякі природні катаклізми не торкнулися цієї місцевості.
З обох боків картини височіють старі, кремезні дерева. Видно, що вони були свідками історії та знають багато таємниць цієї місцевості. Немов руки, тягнуться до землі їхні гілки, а крони – до сонця, адже життя прекрасне і воно продовжується.
Соковитою зеленню майорять кущі, які художник намалював між деревами. Вони стоять пересторогою на шляху до озера, зображеного на задньому плані картини. Озеро заросло травою і його води здаються похмурими та безрадісними.
Сама природа виступає живою істотою в цьому пейзажі. Дивишся, і здається, що зараз все прокинеться, оживе. На зміну Поліському затуманеному літньому ранку прийде новий, яскравий день.
Объяснение:
оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.
Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].
Объяснение:
Жанрові особливості
Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.
На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].
Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.
+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,