Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію. Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник). У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь). Дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (кажучи, наздоганяючи) та що зробивши? (сказавши, наздогнавши). Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини). Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид). Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок). Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш). Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши. У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
Великої наруги зазнала мова, що є невіддільною ознакою нації, одним із найістотніших чинників її самовиявлення, важливим по казником її життєздатності й духовності. Українську мову офі ційно забороняли укази Петра Першого, Валуєвський циркуляр, Емський указ, оголошували придуманою німцями, вважали діалектом російської чи польської мов, дивилися як на «холопську», вважали її тільки придатною для домашнього «вжитку». її свідомо принижували, не допускали в сферу науки, техніки, на фабрики, заводи, до армії, в спорт - до тих сфер, що важливі для функціонування та повноцінного життя національного організму. Тоталітарна система поглинала достоїнство людини, нації. Мова розвивалася в складних умовах, що спричинило до витворення суржика - мішанини двох мов, якою розмовляє половина населення України. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі.
Найважливішою запорукою безперешкодного розвитку української мюви є проголошення її державною мовою, входження її в усі сфери життя, нарешті, усвідомлення кожним громадянином важливості свосї національної мови. На мій погляд, найактуальнішою у наш час проблемою є проблема національного самоусвідомлення, особливо у східних регіонах країни, проблема подолання «мовного бар’єру», проблема патріотичного виховання. Олександр Потебня, Леонід Булаховський, Михайло Жовтобрюх були відомими дослідниками української мови, які визначили її основні структурні особливості, створили лінгвістичну термінологію української мови, вивчали її і підносили її роль у суспільстві.
У кожної людини в світі, де б вона не жила, ким би не називалася, обов’язково є відчуття приналежності до якоїсь спільності, певного народу, землі. І це відчуття дає людині можливість почуватися захищеною, віднаходити своє місце на величезній Землі.
Наша держава довгі віки перебувала в стані політичного підкорення, і хоча мінялися повсякчас «господарі» - країни, що прагнули нас поглинути, ми все ж таки залишалися українцями. Нам доводилося боротися за все, що мали: за свою землю, за свою віру, свою мову, врешті, за право називатися українцями, або «русинами». Процес духовного знищення тривав настільки довго, що тепер пройде багато часу, перш ніж наша молодь зрозуміє й відчує: бути українцем — почесно. А поки що краплина за краплиною мусимо, вливати у молоді душі тепло рідної мови, рідної культури, яке мало б всотуватися разом з материнською колисковою. Та хто ж зараз співає тих пісень!
Наша мова не просто має право на існування, вона існує! І заперечити цього ніхто не зможе, поки на світі є ще хоч одна дитина, яка у напівгні шепоче: «Мамо!». Вже час нам подолати свій «національний комплекс» і не кидатися на амбразури, доводячи, що ми існуємо, а мирно працювати, спілкуватися українською мовою, ростити нові покоління українців, відчувати гордість за себе і свою державу. І тоді ніхто не здолає нас і ніхто не буде сумніватися, що «Ще не вмерла Україна»!
Как оригинал, но в 10 раз дешевле ! Корейцы сделали ЭТО Советуем прочитать ВСЕМ! Приостановите ПСОРИАЗ! Самый желанный телефон теперь доступен каждому Невероятная НОВИНКА
Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію.
Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).
У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).
Дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (кажучи, наздоганяючи) та що зробивши? (сказавши, наздогнавши).
Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).
Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).
Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).
Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).
Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.
У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
Великої наруги зазнала мова, що є невіддільною ознакою нації, одним із найістотніших чинників її самовиявлення, важливим по казником її життєздатності й духовності. Українську мову офі ційно забороняли укази Петра Першого, Валуєвський циркуляр, Емський указ, оголошували придуманою німцями, вважали діалектом російської чи польської мов, дивилися як на «холопську», вважали її тільки придатною для домашнього «вжитку». її свідомо принижували, не допускали в сферу науки, техніки, на фабрики, заводи, до армії, в спорт - до тих сфер, що важливі для функціонування та повноцінного життя національного організму. Тоталітарна система поглинала достоїнство людини, нації. Мова розвивалася в складних умовах, що спричинило до витворення суржика - мішанини двох мов, якою розмовляє половина населення України. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі.
Найважливішою запорукою безперешкодного розвитку української мюви є проголошення її державною мовою, входження її в усі сфери життя, нарешті, усвідомлення кожним громадянином важливості свосї національної мови. На мій погляд, найактуальнішою у наш час проблемою є проблема національного самоусвідомлення, особливо у східних регіонах країни, проблема подолання «мовного бар’єру», проблема патріотичного виховання. Олександр Потебня, Леонід Булаховський, Михайло Жовтобрюх були відомими дослідниками української мови, які визначили її основні структурні особливості, створили лінгвістичну термінологію української мови, вивчали її і підносили її роль у суспільстві.
У кожної людини в світі, де б вона не жила, ким би не називалася, обов’язково є відчуття приналежності до якоїсь спільності, певного народу, землі. І це відчуття дає людині можливість почуватися захищеною, віднаходити своє місце на величезній Землі.
Наша держава довгі віки перебувала в стані політичного підкорення, і хоча мінялися повсякчас «господарі» - країни, що прагнули нас поглинути, ми все ж таки залишалися українцями. Нам доводилося боротися за все, що мали: за свою землю, за свою віру, свою мову, врешті, за право називатися українцями, або «русинами». Процес духовного знищення тривав настільки довго, що тепер пройде багато часу, перш ніж наша молодь зрозуміє й відчує: бути українцем — почесно. А поки що краплина за краплиною мусимо, вливати у молоді душі тепло рідної мови, рідної культури, яке мало б всотуватися разом з материнською колисковою. Та хто ж зараз співає тих пісень!
Наша мова не просто має право на існування, вона існує! І заперечити цього ніхто не зможе, поки на світі є ще хоч одна дитина, яка у напівгні шепоче: «Мамо!». Вже час нам подолати свій «національний комплекс» і не кидатися на амбразури, доводячи, що ми існуємо, а мирно працювати, спілкуватися українською мовою, ростити нові покоління українців, відчувати гордість за себе і свою державу. І тоді ніхто не здолає нас і ніхто не буде сумніватися, що «Ще не вмерла Україна»!
Как оригинал, но в 10 раз дешевле ! Корейцы сделали ЭТО Советуем прочитать ВСЕМ! Приостановите ПСОРИАЗ! Самый желанный телефон теперь доступен каждому Невероятная НОВИНКА
Стислі перекази творів письменників, готові