Різні дива бувають на світі... Одного разу таке сталося і зі мною, коли Новий рік вирішили зустрічати в лісі. Вийшли на галявину... І раптом під ялинкою побачили невеликий вогник. Зупинилися, прислухаємося, придивляємося... Біля маленького вогнища сиділи якісь маленькі істоти, вони про щось тихенько сперечалися. Я почув тоненький голос: "Всі ми, частини мови, буваємо самостійні та службові. Давайте визначимо, хто з нас найголовніший..." З їхньої розмови я дізнався, що самостійні частини мови - це іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник та дієслово. А службові - частка, сполучник, прийменник. Та ось виступив хтось перший, гордий, поважний (здається, Іменник): - Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати, якого роду, числа і відміни це слово...Так говорив Іменник, але тут його перебив інший, що сидів поруч: - А я можу розповісти, яке це місто - велике, історичне, красиве, дивовижне... Бо я й називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події (наприклад, дерев'яний стіл, приморське село, зимовий день...)Авжеж, це був Прикметник. Розмову продовжив третій: - Все це гарно, все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю! кількість, і число, і порядок при лічбі (п'ять, п'ятий...). Тому й звуть мене Числівником... - Всі ви дуже розумні, дуже вразливі, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь - Займенник'. - вигукнув наступний. - Ось дивіться: стіл - він, красивий -такий, вісім - стільки, далеко - там...Але тут почули спокійний і впевнений голос: - Все це так... Проте без мене всі ви нічого не змогли б зробити. Так би і сиділи тихенько, навіть не розмовляли б, бо тільки я означаю дію, дозволяю вам діяти. Тому і називаюся Дієсловом. І ще я можу вам сказати, коли відбувалася дія: в минулому, в теперішньому чи в майбутньому часі. Але я й рідня декому з вас: є в мене форми, що подібні до прикметника -Дієприкметник, до прислівника - Дієприслівник... А Прислівник зауважив: - А я хоч і утворююсь від інших частин мови (темний - здалеку, верх - зверху...), але вкрай необхідно відрізняти мене від інших, бо від цього залежить правопис! Раптом підвелися трохи ображені Прийменник і Сполучник: - Все це правда, але й без нас важко було б вам висловлювати думки, бо ми допомагаємо словам поєднуватися у словосполучення і речення. І наші друзі Частка і Вигук теж надають цим реченням різні важливі відтінки. Отже, хоч ми і службові, але теж дуже важливі. Я стояв, слухав... і зрозумів: "А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення. І важко було б уявити собі нашу мову, щоб у ній не було хоча б однієї з цих частин".
На мою думку, бібліотеки - це місця багаті знаннями. Неймовірно, що людство все ще цінує і турбується, поповнюючи їх. Бібліотеки створені для тих, хто прагне сформувати свій світогляд, поглинаючи книга за книгою. Зараз існує тенденція, що користуватися інтернетом набагато зручніше і швидше за час проведений поміж книгами. Та чи вартий цей час, щоб просидіти перед яскравим монітором, а не у затишному кріслі з книгою в руках? Варто пам'ятати, що книга - це мудрість століть і ми маємо бути певними, що наші нащадки матимуть змогу збагачувати свій духовний світ і насолоджуватися, тримаючи цю скарбницю знань у своїх руках.
Біля маленького вогнища сиділи якісь маленькі істоти, вони про щось тихенько сперечалися. Я почув тоненький голос: "Всі ми, частини мови, буваємо самостійні та службові. Давайте визначимо, хто з нас найголовніший..."
З їхньої розмови я дізнався, що самостійні частини мови - це іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник та дієслово. А службові - частка, сполучник, прийменник. Та ось виступив хтось перший, гордий, поважний (здається, Іменник):
- Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати, якого роду, числа і відміни це слово...Так говорив Іменник, але тут його перебив інший, що сидів поруч:
- А я можу розповісти, яке це місто - велике, історичне, красиве, дивовижне... Бо я й називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події (наприклад, дерев'яний стіл, приморське село, зимовий день...)Авжеж, це був Прикметник. Розмову продовжив третій:
- Все це гарно, все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю! кількість, і число, і порядок при лічбі (п'ять, п'ятий...). Тому й звуть мене Числівником...
- Всі ви дуже розумні, дуже вразливі, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь - Займенник'. - вигукнув наступний. - Ось дивіться: стіл - він, красивий -такий, вісім - стільки, далеко - там...Але тут почули спокійний і впевнений голос:
- Все це так... Проте без мене всі ви нічого не змогли б зробити. Так би і сиділи тихенько, навіть не розмовляли б, бо тільки я означаю дію, дозволяю вам діяти. Тому і називаюся Дієсловом. І ще я можу вам сказати, коли відбувалася дія: в минулому, в теперішньому чи в майбутньому часі. Але я й рідня декому з вас: є в мене форми, що подібні до прикметника -Дієприкметник, до прислівника - Дієприслівник...
А Прислівник зауважив:
- А я хоч і утворююсь від інших частин мови (темний - здалеку, верх - зверху...), але вкрай необхідно відрізняти мене від інших, бо від цього залежить правопис!
Раптом підвелися трохи ображені Прийменник і Сполучник:
- Все це правда, але й без нас важко було б вам висловлювати думки, бо ми допомагаємо словам поєднуватися у словосполучення і речення. І наші друзі Частка і Вигук теж надають цим реченням різні важливі відтінки. Отже, хоч ми і службові, але теж дуже важливі.
Я стояв, слухав... і зрозумів:
"А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення. І важко було б уявити собі нашу мову, щоб у ній не було хоча б однієї з цих частин".
Неймовірно, що людство все ще цінує і турбується, поповнюючи їх.
Бібліотеки створені для тих, хто прагне сформувати свій світогляд, поглинаючи книга за книгою.
Зараз існує тенденція, що користуватися інтернетом набагато зручніше і швидше за час проведений поміж книгами. Та чи вартий цей час, щоб просидіти перед яскравим монітором, а не у затишному кріслі з книгою в руках?
Варто пам'ятати, що книга - це мудрість століть і ми маємо бути певними, що наші нащадки матимуть змогу збагачувати свій духовний світ і насолоджуватися, тримаючи цю скарбницю знань у своїх руках.