До болю стискалося серце поета від думок про страждання рідного народу в кріпацькій неволі, яку гнобителі намагалися видати за веління "всемогутнього справедливого" бога. І тоді з'явилася потреба сказати останнє слово рідному народові, закликати народ порвати кайдани і "вражою кров'ю" окропити волю, потреба висловити палку віри у світле майбутнє батьківщини, у велику вільну нову сім'ю, де і його борця за щастя народу згадають..."незлим тихим словом". Так з'явився "Заповіт". Шевченко написав цей твір наприкінці 1845 року, перебуваючи майже у безнадійному стані. Але міцний організм Тараса Григоровича переміг тяжку хворобу. Отже, не судилося "Заповіту" стати останнім словом народного співця. Після того Шевченко написав ще багато творів, які прославили його. Та не забувся й "Заповіт". Музику на текст "Заповіту" писало багато композиторів. Та пісня поширилася з музикою, що була створена полтавським учителем Гордієм Павловичем Гладким. І в наші часи, вшановуючи Шевченка, ми співаємо "Заповіт", покладений на музику полтавським учителем.
Наприклад: 1. Подніпров'я мені колискою було. (Ле): іменною частиною складеного присудка виступає іменник колискою, а зв'язкою — дієслово було. 2. І ти осталася одна на березі. (Шевч.): іменною частиною є числівник одна, зв'язкою — дієслово осталася. 3. Чорні жилаві руки були наче з заліза. (Коцюб.): іменна частина — наче з заліза, зв'язка — були. Роль зв'язки найчастіше виконує дієслово бути, рідше в значенні зв'язки вживаються дієслова стати, становити, вважатися, здаватися, називатися, лишатися, являти, видаватися та ін. Зв'язка бути (також являти собою і становити) вказує лише на б і час, тоді як всі інші зв'язки, крім цього, вносять у присудок ще й певні смислові відтінки. Порівняймо: Обличчя героїв спокійні були. (Сос.) і Обличчя героїв спокійними стали. В другому реченні показано змінюваність предмета — обличчя.
Объяснение:
До болю стискалося серце поета від думок про страждання рідного народу в кріпацькій неволі, яку гнобителі намагалися видати за веління "всемогутнього справедливого" бога. І тоді з'явилася потреба сказати останнє слово рідному народові, закликати народ порвати кайдани і "вражою кров'ю" окропити волю, потреба висловити палку віри у світле майбутнє батьківщини, у велику вільну нову сім'ю, де і його борця за щастя народу згадають..."незлим тихим словом". Так з'явився "Заповіт". Шевченко написав цей твір наприкінці 1845 року, перебуваючи майже у безнадійному стані. Але міцний організм Тараса Григоровича переміг тяжку хворобу. Отже, не судилося "Заповіту" стати останнім словом народного співця. Після того Шевченко написав ще багато творів, які прославили його. Та не забувся й "Заповіт". Музику на текст "Заповіту" писало багато композиторів. Та пісня поширилася з музикою, що була створена полтавським учителем Гордієм Павловичем Гладким. І в наші часи, вшановуючи Шевченка, ми співаємо "Заповіт", покладений на музику полтавським учителем.