Із поданих пар речень змоделюйте прості речення з відокремленим означенням так, щоб в одному випадку воно відокремлювалось, а в іншому – ні. 1. Мене зачарувала краса осіннього гаю. Цей гай був вкритий пізньою позолотою.
2. Яблуні посхиляли гілля до землі. Гілля обтяжене запашними плодами.
3. У степу темніли рядки копичок. Їх розкуйовдив вітер.
Ніна Матвієнко обережно опустилась в крісло навпроти мене і поглянула мені у вічі так ласкаво, ніби мама, що довго не бачила своє дитя.
-Ви хотіли зі мною поспілкуватись?-сказала вона.
-Так, пані Ніно. Мене цікавить ваша думка, як людини, що все життя присвятила музиці. Скажіть, чого не вистачає сучасній музиці?
Пані Ніна зітхнула і промовила.
-Мизики. Їй не вистачає музики. З її мелодійними ритмами, натхненням, поезією звуків... Дуже мало мелодичності у сучасних піснях.
-Чи впливає на вас музика?
-Певна річ. Вона наповнює моє життя сенсом. Вона прекрасна і чаруюча. Музика завжди впливає на слухача. Чи гали ви, як змінюється ваш настрій, коли ви перемикаєте плеєр з веселої пісні на сумну?
Я на мить задумалась і промовила: -Звісно.
-Люба, ви не одна така-пані Ніна поклала свою теплу руку на мою і продовжила.- Раніше музика була осередком культури, справжнім мистецтвом . Поети писали чарівні тексти, композитори створювали мелодії і так, поступово, створювався шедевр.
-Зараз до цього ставляться простіше...
-Не простіше, радше безвідповідальніше...-пані Ніна поглянула на старий рояль, що стояв у кутку моєї студії і посміхнулась.-Щоб створити істинну музику, треба вкласти у неї душу. а зараз цих пісень стільки, що не вистачить душ на землі...
Гаї шумлять... І ллється стогін в мертвій тиші... Це дерева Вони просинаються від вітру і починають жалісно стогнати.
- Чого ти стогнеш,сосне,сестро люба! - питає в сосни граб.
-Тому,що колишеться моя голівка від цього поганського вітру!
І всі дерева так стогнуть цілий день доки одна смілива Липа до вітру питається.
-Ой,вітру вітру, ти могутній, за що ж ми таке заслужили!
Вітер мовчав… Береза не витримала і сказала , що з ним по хорошому нічого не доб’єшся! Але липа все благала і благала!
- Ой ,вітру любий ,та коли ж ти припинишся!
І зараз вітер їй відповів,що за її терпіння і доброту, він припиниться. Він подякував липі і перестав дмухати. І всі дерева знову заснули спокійним сном, і прокидатися тепер вони збираються тільки зимою…