З'ясувати, що з'єднує сурядний сполучник і. Знайти «зайве» речення. Свій вибір обгрунтувати. Переписати, розставляючи коми між частинами складнопідрядних речень з кількома підрядними та у складнопідрядних реченнях з однорідними членами.
Визначити, у якому реченні виділене слово виступає в ролі підрядного сполучника, а в якому — у ролі сполучного слова. Свою думку довести.
За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.
I відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця.
II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;
б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники всіх родів із суфіксами згрубілості -ищ-е, -иськ-о: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).
III відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.
IV відміна: іменники середн. роду:
а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат-, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);
б) із закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).
Якщо подорожувати рідною Україною, уважно подивившись на карту, що впаде у твої очі - це безліч назв сіл, містечок, міст. Скільки їх багато! І у кожного своя історія, а багато з них залишили про себе пам'ять і стали нашими національними святинями. Є такі святині і у твоєму місті. Ужгородці мають чим гордитися: уже в XII ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ!
Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста - старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою "Діяння угорців" відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше - до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями - Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов'янських городищ з військовим укріпленням - град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. - поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи).
За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.
I відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця.
II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;
б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники всіх родів із суфіксами згрубілості -ищ-е, -иськ-о: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).
III відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.
IV відміна: іменники середн. роду:
а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат-, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);
б) із закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).
Объяснение:
Поставь лучший ответ
Якщо подорожувати рідною Україною, уважно подивившись на карту, що впаде у твої очі - це безліч назв сіл, містечок, міст. Скільки їх багато! І у кожного своя історія, а багато з них залишили про себе пам'ять і стали нашими національними святинями. Є такі святині і у твоєму місті. Ужгородці мають чим гордитися: уже в XII ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ!
Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста - старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою "Діяння угорців" відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше - до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями - Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов'янських городищ з військовим укріпленням - град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. - поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи).