1. Ніхто не міг заперечити Сагайдачному, адже він - гетьман. 2. Нічийна то була собака, покинута, тому дід Петро й назвав її Найдою. 3. Ніякий нечистий не міг зупинити Ярошенка, нікого той не слухав. 4. А відірвати нас від України нікому не вдавалось і на мить. 5. Як іноді важливо буває, щоб хтось виділив у людині щось гарне та й іншим підказав. 6. Зараз нікогісінько тут нема. 7. Ніхто і ніщо не заважає, він зможе віддатись своїй улюбленій справі. 8.Самовар кипить, та нікому чай пити. 9.Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться. 10. А чабан Горпищенко тільки радіє в душі, дивлячись, як люди смакують його водою, бо її ніскільки не меншає від того, що її все літо беруть і беруть.
Про те, як народилась пісня «Журавлі», лишився спогад поета Богдана Лепкого. «Я повертався з театру, з вистави «Ніч листопадова». Під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. Вірш склався сам із себе, без моєї праці. До нього підібрав музику мій брат Лев Лепкий».
1910 року вірш було надруковано в одному з львівських часописів. Невдовзі він став популярною піснею, яка облетіла світ. Пісня стала криком душі, сповіддю українців, які в пошуках заробітку змушені були полишати рідну землю. У роки Першої світової війни її співали Січові стрільці в хвилини прощання з полеглими в боях товаришами, вона стала піснею-реквіємом. Не злічити, скільки разів звучала пісня над могилами полеглих за волю України.
Душу огортає глибокий сум, коли лине зворушлива мелодія, звучать слова:
Видиш, брате мій, товаришу мій:
Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій…
Кличуть: кру, кру, кру, в чужині умру.
Заки море перелечу, крилонька зітру…
Як часто трапляється з поширеними в народі піснями, слова було дещо змінено. Перший рядок пісні звучав так: «Видиш, брате мій, товаришу мій…» Замість діалектного слова «видиш» почали співати «чуєш». Воно глибше за змістом, виразніше. У ньому вчувається і тривога, і співчуття, і відчай, і біль водночас. Пізніше за піснею закріпилася назва «Журавлі».
Богдан Лепкий навчався у Віденському, Львівському та Краківському університетах. За широтою культурних інтересів належав до митців-енциклопедистів. Був поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем, видавцем – у кожну з цих галузей він зробив вагомий внесок.
Брат Богдана Лепкого Лев теж мав чимало талантів – був композитором і поетом, художником і скульптором, редактором і мемуаристом.
Талановита людина талановита в усьому. Не хто інший, як підхорунжий Левко Лепкий свого часу розробив головний убір стрілецького війська – так звану мазепинку, за його кресленнями було змінено крій військової блузи стрільців, упроваджено відзнаки на рукавах.
Проте найбільше чудові здібності Левка виявились у створених ним стрілецьких піснях. Так, Левко Лепкий належав до когорти стрілецьких бардів, котрі лишили невмирущі музичні пам’ятки звитяжної боротьби Січового стрілецтва. До якихось пісень він писав музику, до інших – і музику, і слова.
Після завершення визвольних змагань підхорунжий Лепкий повернувся до рідного Львова, де зайнявся журналістикою і літературною працею. Написав чимало віршів, фейлетонів, критичних статей, малював карикатури.
Левко Лепкий розробив проект пам’ятника полеглим Січовим стрільцям на цвинтарі біля Львова. Монумент зберігся до наших днів.
Та в історію Левко Лепкий увійшов не віршами, не статтями і не монументом. Його ім’я увіковічила створена ним на слова брата Богдана пісня «Журавлі».
По Другій світовій війні Левко Лепкий виїхав до США. За океаном упорядкував рукописи історичних творів свого брата Богдана, надрукував про нього спогади. Тяжко переживав розлуку з Україною, долю емігранта вважав гіркою.
Помер митець у місті Трентон неподалік від Нью-Йорка. А «Журавлі» все летять і летять до рідної землі…
2. Нічийна то була собака, покинута, тому дід Петро й назвав її Найдою.
3. Ніякий нечистий не міг зупинити Ярошенка, нікого той не слухав.
4. А відірвати нас від України нікому не вдавалось і на мить.
5. Як іноді важливо буває, щоб хтось виділив у людині щось гарне та й іншим підказав.
6. Зараз нікогісінько тут нема.
7. Ніхто і ніщо не заважає, він зможе віддатись своїй улюбленій справі.
8.Самовар кипить, та нікому чай пити.
9.Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться.
10. А чабан Горпищенко тільки радіє в душі, дивлячись, як люди смакують його водою, бо її ніскільки не меншає від того, що її все літо беруть і беруть.
Про те, як народилась пісня «Журавлі», лишився спогад поета Богдана Лепкого. «Я повертався з театру, з вистави «Ніч листопадова». Під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. Вірш склався сам із себе, без моєї праці. До нього підібрав музику мій брат Лев Лепкий».
1910 року вірш було надруковано в одному з львівських часописів. Невдовзі він став популярною піснею, яка облетіла світ. Пісня стала криком душі, сповіддю українців, які в пошуках заробітку змушені були полишати рідну землю. У роки Першої світової війни її співали Січові стрільці в хвилини прощання з полеглими в боях товаришами, вона стала піснею-реквіємом. Не злічити, скільки разів звучала пісня над могилами полеглих за волю України.
Душу огортає глибокий сум, коли лине зворушлива мелодія, звучать слова:
Видиш, брате мій, товаришу мій:
Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій…
Кличуть: кру, кру, кру, в чужині умру.
Заки море перелечу, крилонька зітру…
Як часто трапляється з поширеними в народі піснями, слова було дещо змінено. Перший рядок пісні звучав так: «Видиш, брате мій, товаришу мій…» Замість діалектного слова «видиш» почали співати «чуєш». Воно глибше за змістом, виразніше. У ньому вчувається і тривога, і співчуття, і відчай, і біль водночас. Пізніше за піснею закріпилася назва «Журавлі».
Богдан Лепкий навчався у Віденському, Львівському та Краківському університетах. За широтою культурних інтересів належав до митців-енциклопедистів. Був поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем, видавцем – у кожну з цих галузей він зробив вагомий внесок.
Брат Богдана Лепкого Лев теж мав чимало талантів – був композитором і поетом, художником і скульптором, редактором і мемуаристом.
Талановита людина талановита в усьому. Не хто інший, як підхорунжий Левко Лепкий свого часу розробив головний убір стрілецького війська – так звану мазепинку, за його кресленнями було змінено крій військової блузи стрільців, упроваджено відзнаки на рукавах.
Проте найбільше чудові здібності Левка виявились у створених ним стрілецьких піснях. Так, Левко Лепкий належав до когорти стрілецьких бардів, котрі лишили невмирущі музичні пам’ятки звитяжної боротьби Січового стрілецтва. До якихось пісень він писав музику, до інших – і музику, і слова.
Після завершення визвольних змагань підхорунжий Лепкий повернувся до рідного Львова, де зайнявся журналістикою і літературною працею. Написав чимало віршів, фейлетонів, критичних статей, малював карикатури.
Левко Лепкий розробив проект пам’ятника полеглим Січовим стрільцям на цвинтарі біля Львова. Монумент зберігся до наших днів.
Та в історію Левко Лепкий увійшов не віршами, не статтями і не монументом. Його ім’я увіковічила створена ним на слова брата Богдана пісня «Журавлі».
По Другій світовій війні Левко Лепкий виїхав до США. За океаном упорядкував рукописи історичних творів свого брата Богдана, надрукував про нього спогади. Тяжко переживав розлуку з Україною, долю емігранта вважав гіркою.
Помер митець у місті Трентон неподалік від Нью-Йорка. А «Журавлі» все летять і летять до рідної землі…