Записати речення, розкриваючи дужки та розставляючи розділові знаки. 1. (Не) можна створити нічого, (не)вкладаючи в твір себе. 2. Набіг і майже відбігає вже (не)оглядаючись кучерявий червень. 3. Листя боязко тремтить- хоче втриматися на вітах і (не)втримавшись летить. 4. А за березами важніли хмари (не) знаючи куди занести дощ.
Життя лише одне, тому треба прожити його гідно. Відшукати свій шлях у житті - це не річ. Я думаю зараз у кожного є мрія, але багато хто лінуються її виконати, тому і не може знайти свій шлях у житті. Але знайти свій шлях у житті, це не багато працювати і заробляти гроші, тут все набагато складніше. Ви маєте отримувати задоволення від вашого життя. Багато хто намагається розписати своє життя покроково. Думають що знають наперед, що буде з ними відбуватися. Але вони не знають що може статися і які події зможуть змінити їх життя. Я вважаю, що людина має обирати свій життєвий шлях з розумом, не слідуючи за іншими. Треба вчитися на чужих помилках, а не повторювати їх. Треба досягати своїх цілей
Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.
По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хибність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність наполягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.
Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визнавати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.
По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються найрозумнішими, та насправді не є такими.
Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередженість. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Рипі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді виявляється бідність думки й обмеженість.
Отже, кожен може помилитися, і це природно.