Запишіть подані прізвища у родовому, давальному та орудному
відмінках. Олекса Воропай, Петро Могила, Олена Пчілка, Леся Українка,
Сошенко Іван, Тарас Шевченко, Федір Стріха, Ольга Дейнега, Євген Патон,
Іван Драч.

Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.

Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам’ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.

Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.

Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.

В узагальнено-особових реченнях присудок вказує на дію, яка може виконуватися будь-якою, тобто кожною особою. Вони означають загальне судження, правило, закономірність. Головний член (присудок) у таких реченнях найчастіше виражений дієсловом у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу (Багато будеш знати — швидко постарієш (Нар. тв.)). Рідше значення узагальненої дії можуть передавати інші форми дієслова: 1) 1-а особа однини і множини (Що маємо, не дбаємо, а втративши, плачемо (Нар. тв.)); 2) 2-а особа однини наказового Не кажи «гоп», доки не перескочиш (Нар. тв.)); 3) 3-я особою множини теперішнього часу (За одного битого двох небитих дають (Нар. тв.)); 4) форма чоловічого роду минулого часу (Цілив у ворону, а попав у корову (Нар. тв.)).

Узагальнено-особові речення переважно вживаються у прислів’ях та приказках, а також у художньому, публіцистичному стилях мовлення.