Треба дякувати долі за те, що вона нам дає. Кожна справа потребує твоєї душі. Те, що не приносить морального задоволення, що давить на тебе – це важке і непотрібне. Треба робити ту роботу, яка тобі подобається, яка тобі приносить задоволення до якої в тебе лежить серце, яка тобі приносить задоволення, якій ти радієш і тоді вона для тебе буде неважкою.
Найважливішим для людини є щастя, щастя воно в серці, серце в любові, а любов вона нескінченна, завжи існуватиму, отже щастя теж нескінченне.
Щастя не залежить від місця проживання, від грошей, від твоєї посади, від здоров’я ... безперечно це є складовими щастя, але кожна людина може бути щаслива з тим, що у неї є, головне захотіти цього, помічати те, що тебе оточує, тих хто оточує тебе. Наприклад людина без місця проживання може бути щасливішою людиною від міліонера, тому що внього є свобода, іі це головніше будь-яких грошей. Всі багаті люди – зайняті люди. У них дні розписані по секундах і вони в цих хлопотах не помічють того, що може помітити людина без житла...
Было высокое , светло-синее , предвесеннее небо . Роговская поляна, вся залитая слепящим солнцем, светилась словно из своей снежной глуби. Ее белизна строчками более темных, но тоже белых заячьих следов, переходила в тени от опушки в еле ощутимую и тоже какую-то глубинную, будто небесную синь. Лес на той стороне поляны разделял общее световое раздолье на два: на слепящее снежное и мягкое небесное. Издали, из темного дыма еловых согр, сбегались густо-зеленые конусы елок, они оттеняли размытую зелень тонких стволов осинника. Словно легкий сиреневый пар, поднялась и задрогла над розоватыми свечами стволов березовая прозрачная шевелюра; мерцали, золотились на солнышке червонно-коричневые мутовки сосен. Обволоченные нежным зеленцом хвои, сосны эти были недвижимы, но они жили сейчас полнее и шире других дерев, их безмолвие таило в себе какое-то скрытое благородство. Жила, созерцала, не мешая другим, наслаждалась солнцем и пила поднебесную синеву каждая пара иголочек, ясно видимая по отдельности. Но в то же время она, каждая пара игл, была частью, и все дружно облепляли тонкий сосновый пруток, и каждый пруток был на своем месте, в каждой сосновой лапке. В свою очередь, каждая сосновая лапа жила отдельно и вместе с другими; они, не враждуя друг с другом, переходили в более крупные ветки. Ветки незаметно перевоплощались в мощные бронзовые узлы, расчлененные по всей кроне и объединенные в ней единой и неделимой.
Объяснение:
Треба дякувати долі за те, що вона нам дає. Кожна справа потребує твоєї душі. Те, що не приносить морального задоволення, що давить на тебе – це важке і непотрібне. Треба робити ту роботу, яка тобі подобається, яка тобі приносить задоволення до якої в тебе лежить серце, яка тобі приносить задоволення, якій ти радієш і тоді вона для тебе буде неважкою.
Найважливішим для людини є щастя, щастя воно в серці, серце в любові, а любов вона нескінченна, завжи існуватиму, отже щастя теж нескінченне.
Щастя не залежить від місця проживання, від грошей, від твоєї посади, від здоров’я ... безперечно це є складовими щастя, але кожна людина може бути щаслива з тим, що у неї є, головне захотіти цього, помічати те, що тебе оточує, тих хто оточує тебе. Наприклад людина без місця проживання може бути щасливішою людиною від міліонера, тому що внього є свобода, іі це головніше будь-яких грошей. Всі багаті люди – зайняті люди. У них дні розписані по секундах і вони в цих хлопотах не помічють того, що може помітити людина без житла...
Было высокое , светло-синее , предвесеннее небо . Роговская поляна, вся залитая слепящим солнцем, светилась словно из своей снежной глуби. Ее белизна строчками более темных, но тоже белых заячьих следов, переходила в тени от опушки в еле ощутимую и тоже какую-то глубинную, будто небесную синь. Лес на той стороне поляны разделял общее световое раздолье на два: на слепящее снежное и мягкое небесное. Издали, из темного дыма еловых согр, сбегались густо-зеленые конусы елок, они оттеняли размытую зелень тонких стволов осинника. Словно легкий сиреневый пар, поднялась и задрогла над розоватыми свечами стволов березовая прозрачная шевелюра; мерцали, золотились на солнышке червонно-коричневые мутовки сосен. Обволоченные нежным зеленцом хвои, сосны эти были недвижимы, но они жили сейчас полнее и шире других дерев, их безмолвие таило в себе какое-то скрытое благородство. Жила, созерцала, не мешая другим, наслаждалась солнцем и пила поднебесную синеву каждая пара иголочек, ясно видимая по отдельности. Но в то же время она, каждая пара игл, была частью, и все дружно облепляли тонкий сосновый пруток, и каждый пруток был на своем месте, в каждой сосновой лапке. В свою очередь, каждая сосновая лапа жила отдельно и вместе с другими; они, не враждуя друг с другом, переходили в более крупные ветки. Ветки незаметно перевоплощались в мощные бронзовые узлы, расчлененные по всей кроне и объединенные в ней единой и неделимой.
Объяснение:
Кто нибудь ответьте на мой вопрос! ПЛАК pf