Природа - наша ненька. Вона нагородила людину неоціненними дарами. Але, на жаль, ми не бережемо їх. Наша планета все більше походить на велике сміттезвалище. І все через людську необачність. З роками навіть наша багата і родюча українська земля біднішає. І в цьому винна людина, її діяльність. Все більше рослин заносяться до Червоної книги. Через безконрольну вирубку лісів, непродумані меліоричні роботи, хімічну отруту все рідше зустрічаються деякі види рослин. Хіба ми не залежимо від природи? Хіба не вона нас годує? Тоді чому ми намагаемось її знищити?
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство