Завдання 1. З фахової літератури (монографій, статей, періодичних, навчальних видань тощо) доберіть і запишіть текст. Взірцем якого стилю є дібраний текст? Відповідь обґрунтуйте. З тексту випишіть три терміни і схарактеризуйте їх за планом: 1) дефініція (що означає термін); 2) ступінь спеціалізації (загальнонауковий, міжгалузевий, вузькоспеціальний); 3) походження (власний, запозичений б творення (для власномовних термінів).

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.  що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.  мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.

"кажуть, ви вже одержали призначення? ",- звернувся до інни археолог після мовчанки. "так, незабаром з училищем розпрощаюсь". "берете курс на кураївку. кличе вас берег любові…" "звідки ви це знаєте? "- здивовано запитала дівчина. "багато що про вас знаю. цікавлюсь. це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень",- зітхнув він. "аж дивно чути". "нічого дивного. люди шукають скарби. та не завжди шукають їх там, де вони лежать. а вони, може, під тобою. отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття". "знов якось загадково". "ви бажаєте ясності чіткості різкості? не знаю, як треба говорити в таких випадках, інно… колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! розумієте? прийміть, не відкидайте їх, інно",- і він простягнув їй руку. "ви жартуєте? "- сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. "рука і серце",- повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. "не годиться такими речами жартувати…" "які жарти! "