1. Талант мужності і співчуття. (С. Васильченко завжди був шляхетною, інтелігентною людиною, відданою обов'язку. Пережив революцію і громадянську війну, писав твори про дітей, вчителів, про потяг народу до світлого життя та щастя. Неодноразово письменник підкреслював, що прагне писати твори "меншим розміром, більшим змістом". Тому саме новела стала улюбленим жанром письменника.) 2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи: 1) життя села та його соціальні настрої; 2) школа, діти і вчителі; 3) трагедія народних талантів; 4) викриття імперіалістичної війни. Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.) 3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.) III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
1-4 Що ти, про кінь мій, пророкуєш мені смерть? Не твоя то турбота! Занадто я знаю і сам, що долею судилося мені загинути Тут, далеко від батька і від матері. Але не зійду я З бою, аж поки троян не насичений кровавою лайкою. (Гомер "Іліада")
5-8 Мила Делія! Я не женуся за хвалою, лише з тобою Бути б, а там нехай кличуть млявим, ледачим мене! Лише б дивитися на тебе, коли годину мій настане останній, І вмираючи, тебе слабкою рукою обнімати. Так і оплачешь мене на моєму ложі поховальному І до поцілунків своїм гірких додаси ти сліз. (Трибулл "Лірика")
9-10 Перш за все треба прийняти, що жодній з існуючих [речей] НЕ властиво ні впливати кожну випадкову річ, ні зазнавати з її сторони вплив і що будь-яка не виникає з будь-якого, якщо тільки не брати що сталося за збігом. Дійсно, яким чином бліде могло б виникнути з освіченого, якщо тільки освічене не виявилося б по збігом небледная або смаглявим? (Аристотель "Фізика")
2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи:
1) життя села та його соціальні настрої;
2) школа, діти і вчителі;
3) трагедія народних талантів;
4) викриття імперіалістичної війни.
Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.)
3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.)
III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
Що ти, про кінь мій, пророкуєш мені смерть? Не твоя то турбота!
Занадто я знаю і сам, що долею судилося мені загинути
Тут, далеко від батька і від матері. Але не зійду я
З бою, аж поки троян не насичений кровавою лайкою. (Гомер "Іліада")
5-8
Мила Делія! Я не женуся за хвалою, лише з тобою
Бути б, а там нехай кличуть млявим, ледачим мене!
Лише б дивитися на тебе, коли годину мій настане останній,
І вмираючи, тебе слабкою рукою обнімати.
Так і оплачешь мене на моєму ложі поховальному
І до поцілунків своїм гірких додаси ти сліз.
(Трибулл "Лірика")
9-10
Перш за все треба прийняти, що жодній з існуючих [речей] НЕ властиво ні впливати кожну випадкову річ, ні зазнавати з її сторони вплив і що будь-яка не виникає з будь-якого, якщо тільки не брати що сталося за збігом. Дійсно, яким чином бліде могло б виникнути з освіченого, якщо тільки освічене не виявилося б по збігом небледная або смаглявим?
(Аристотель "Фізика")