Займенник як засіб зв’язку речень у тексті вжито в уривку наведеного нижче тексту: … (1) Місто — одне з наймогутніших та найповніших уособлень культури. Але поруч із культурою розвивається також цивілізація. У сучасному світі ці дві складові розвитку людства найчастіше виявляються ворожими одна одній. Культура ховається від наступу технічного прогресу або й зовсім зникає. Мешканці сучасного міста, яким би воно не було — стародавнім чи новим, великим чи маленьким, столичним чи провінційним, часто почуваються в місті — навіть у власному! — ніяково, а то й з острахом. Тут не важко не тільки розгубитись, але й загубитись. Забагато авто, що з гарчанням пролітають повз хідники, на яких яблуку ніде впасти. Величезні будинки, що оточують нас, як ворожа озброєна армія. Широченні майдани, перетнути які — справжнє геройство. Натовп, що о будь-якій годині вирує неначе на карнавалі.
(2) Сучасне місто обернулось на протилежність того, чим воно було від початку. З місця, де людина могла жити, почуваючись захищеною від стихій та зовнішніх ворогів, воно перетворилося на агресора, котрий майже унеможливлює індивідуальне буття. Більшість мешканців сучасних міст живуть в однакових типових будинках, у стандартних квартирах, умебльованих стандартними речами, з однаковим для всіх набором теле- та радіопрограм, зі спільними для всіх крамницями й транспортними засобами, де у натовпі ми стаємо мимоволі лише часткою чогось велетенського й доволі ворожого.
(3) Мимоволі ми змушені пристосовуватися до шаленого ритму та темпу сучасного міста. Воно несе нас за течією, з якої так важко вирватись. Суцільний стрес! Але його можна подолати, якщо навчитися розуміти місто, навчитися не виживати, а жити в ньому, говорити його мовою.
(4) Спробуйте хоч ненадовго виринути з потоку й залишитись із містом сам на сам. Придивіться до нього, відчуйте рухи його гігантського тіла. Спробуйте уявити, що воно — велетенська жива істота, дуже схожа на людину. Вулиці — це кістки, споруди — м’язи, озера й річки — кровоносні судини, парки й сади — волосся, а електричні дроти — то напружені нерви. «Серце» міста його мешканці і гості традиційно пов’язують з якимось важливим місцем: вулицею чи майданом, історичною пам’яткою або храмом святого, що є охоронцем міста. А от душу міста кожен повинен відшукати свою, особливу, поєднавши її з власними відчуттями та переживаннями (В. Осьмак).
Виберіть одну відповідь:
«Серце» міста його мешканці і гості традиційно пов’язують з якимось важливим місцем: вулицею чи майданом, історичною пам’яткою або храмом святого, що є охоронцем міста. А от душу міста кожен повинен відшукати свою, особливу, поєднавши її з власними відчуттями та переживаннями.
Культура ховається від наступу технічного прогресу або й зовсім зникає. Мешканці сучасного міста, яким би воно не було, часто почуваються в місті — навіть у власному! — ніяково, а то й з острахом.
Мимоволі ми змушені пристосовуватися до шаленого ритму та темпу сучасного міста. Воно несе нас за течією, з якої так важко вирватись.
Сучасне місто обернулось на протилежність того, чим воно було від початку. З місця, де людина могла жити, почуваючись захищеною від стихій та зовнішніх ворогів, воно перетворилося на агресора, котрий майже унеможливлює індивідуальне буття.
ответ:
людина йде по житті зі своєю метою, має свою ціль, якої намагається досягнути, незважаючи ні на що. в когось вона пов’язана із самореалізацією, хтось найбільшим обов’язком вважає забезпечення комфортного життя своїм рідним і близьким, а хтось мислить іше. добре, коли людина виконує «свій бізнес-план», коли в неї все виходить і вона впевнено прямує до визначеної точки призначення. але життя непередбачуване, і ми, не в силах щось змінити, гойдаємось на його бурхливих хвилях. іноді стається так, що нам приходиться міняти курс, розвертати вітрила в інший бік. але чи є це ознакою слабкості? на мій скромний погляд, – ні. поясню чому. справа в тому, що змін у нашому житті так багато, що не дивним є те, що з часом ми десь розчаровуємось, десь захоплюємось речами, на які, можливо, раніше, взагалі не звертали уваги. під впливом подій, які стаються в нашому житті, а головне в країні, і особливо це стосується останніх років, багато з нас, думаю, змінили свої переконання. це не означає, що біле ми почали вважати чорним, а добро тепер вважаємо злом. мова йде про те, що ми підкоректували свої ідеали, вставили нові бар’єри, почали дивитися на світ дещо під іншим кутом. нас вже не так легко залякати, ми навчилися відстоювати власну думку, ми не боїмось висловлювати свої емоції. і за це все треба віддати належне його величності часу. з його плином ми помінялися. так, зараз багато свободи, яка в деяких випадках є дещо руйнівною. але в різні часи були побідні проблеми. люди, котрі добиваються того, чого дуже довго прагнули, спочатку можуть і не зовсім розуміти, що з цим всім потрібно робити. так було завжди. ми пережили добу тоталітаризму, ми стали більш свобідними, дещо помінялися наші орієнтири. і це, я вважаю, природньо. однак, можна розмірковувати і про випадки, коли людські переконання міняються різко і в абсолютно протилежному напрямі. ось тут вже виникає проблема. якщо те, що колись здавалося цілком нормальним, починає бути неприпустимим, отоді вже є варіант, що десь людська свідомість зламалася, тобто це можна розцінювати як людську слабкість. отже, не завжди зміна переконань є ознакою людської слабкості. іноді це просто зміна орієнтирів, сформована під тиском часу і . многовато но можешь
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.