Здається дівчинці іноді, що будинки, дахи й дерева сіпаються на всі боки, що вони хиляться й підстрибують, що довколишні друзі захоплено трусять якусь рясну снігову грушу, що високе й пустотливе сонце , раз у раз надимаючись, бризкає з рота крижаними блискітками.
зробить повний синтаксичний розбір
Звукова модель (якщо потрібна):
= 0’ =
лінь [л’і н’] 4 б, 3 зв., 1 скл.(наголос на єдиний голосний звук [і] в транскрипції поставте)
Звукова модель:
= 0’ =
розвивайся [р о з в и в а й с’а] 10 б, 10 зв., 4 скл (наголос на третій голосний звук [а] в транскрипції поставте)
Звукова модель:
- 0 - - 0 - 0’ = =0
засівайся [з а с’і в а й с’а] 9б, 9 зв., 4 скл (наголос на третій голосний звук [а] в транскрипції поставте)
Звукова модель:
- 0 = 0 - 0’ = = 0
поля [п о л’а] 4 б, 4 зв., 2 скл (наголос на другий голосний звук [а] в транскрипції поставте)
Звукова модель:
- 0 = 0’
рілля [р’ і л’: а] 5 б, 4 зв., 2 скл (наголос на другий голосний звук [а] в транскрипції поставте)
Звукова модель:
= 0 =: 0’
* Бери мене в свої блаженні сни, —з трепетом і ніжністю звертається Ліна Костенко до цього всеперемагаючого почуття. В любові є такі падіння-піднесення в «нерозшифрованої муки невідворотну німоту», що це проймає все людське єство і може залишити зарубку таку, що ще довго потім «сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя». Великі печаль серця, що, здається, увібрано всі смутки молоди ровесників різних часів і народів, промовляє до нас і сьогодні пристрасними словами Василя Симоненка:* Дні і ночі думать про тебе,
* Виглядати тебе щомить —
* Лиш для цього, їй-богу, треба,
* Тричі треба на світі жить!Любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. Цим почуттям керувати неможливо. Бо так вже створено світ, що не завжди виникає взаємність у коханні. І тоді здається, що найстрашнішої кари, муки та сліз не треба. Василь Симоненко писав:* Ні, я б не став тебе вогнем палити,
* З тобою б розквитався без жалю:
* Я б побажав тобі когось отак любити,
* Як я тебе люблю.Силу, велич диво любові виміряти не в змозі ніхто. Це вона робить будні святами, світ стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. Земля зацвітає не лише весною, і білим цвітом стає «перший сніг», і душа стає «на повен зріст», «коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю в падолист», — зізнається Г.Чубач в одній з поезій.Любов перемагає все. Безсилими стають перед нею ненависть, зло, хвороби. Любов рятує від усіх бід і незгод. І щасливий той, кому доля подарувала цю красу, цю велич, цю силу. І, дякуючи Богові за те, що нагородив мене цими неоціненим скарбе”і, звертаюся до своєї любов скажу долі, що ти є,
* Бо ж я могла. Тебе і не зустріти.
* Нехай мені святе ім’я Твоє
* Допомагає і в сльоту горіти.
* Народе мій, до тебе я ще верну…
* (В. Стус)