Знайти та усунути логічні помилки у наступних фрагментах тексту: • Справжньої поваги і визнання заслуговує людина, яка любить свій рідний край, щиро переймається його турботами і клопотами, цікавиться його повсякденним життям. Якщо ви дійсно патріот Кременчуцького району— передплачуйте і читайте " Перемогу". Тільки в ній ви знайдете всі новини
про те, що відбувається в нашому регіоні.
• Кременчук названий президентом України в числі тих 4 міст, де в минулому році вшановувався на державному рівні 140-річний ювілей В.1. Вернадського. Та кременчужани не зупиняють¬ся па досягнутому. Зараз їх цікавить ідея ноосфери В.І. Вернадського, але не як філософська категорія, а як той культурний феномен, що потребує ви¬вчення з точки зору практично-політичної.
Ноосфера — якісно новий стан у геологічній іс і орії Землі. Це вдночас і новий стан об'єднаного колективною працею в єдність людства, що вже керується морально орієнтованим колективним Розумом.
Саме перехід до цього стану в сучасній політи¬ці набув дефініції сталого або регульованого розвитку. Цю дефініцію запропонувала у 1992 році II Міжнародна конференція з питань навколишнього середовища та розвитку, що була організована вченими для політиків і проходила у Ріо-де-Жанейро.
Саме тому стає зрозумілим, що без уваги до цього питання і без глибокого його розуміння фінансово-промисловими колами зробити існування ноосфери усвідомленим процесом, керованим людиною, ніяк неможливо.
Ось чому з ініціативи Кременчуцької районної державної адміністрації у Кременчуцькому районі готується Всеукраїнська науково-практична конференція "Ідеї В.І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіону". Засновники конференції виходять з того, що саме село — основа соціально-економічного розвитку. Тому сюди повинна бути спрямована увага соціальної політики х її базовим принципом збереження та підвищення якості життя: і медицина, і освіта, і культура.
"Мислити і пізнавати світ можна тільки рідною мовою"
"Аксіоматичним є те, що знання державної мови є обов`язковим, це наше логічне і етичне ставлення до української мови як державної"
"Той, хто не говорить державною мовою країни, у якій живе, або гість, або найманець, або окупаний..."
«Людські мови – як і все у природі – мають свої характерні риси, своє неповторне лице, свій образ. Має такий образ і українська мова. Який він, цей образ? Українська мова сьогодні – це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком і зашореністю, між летом і повзанням…» Віками народ витворював собі мову. Від звука, слова – до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них – світові шедеври. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська мова – сформована цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією, відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і думки. Історія дала нам шанс.
Гріх не скористатися ним сповна. Бути чи не бути МОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарешті собою, а не придатком до когось, щоб створити незалежну й міцну економіку, багату культуру, науку, суспільство, потрібно насамперед відродити нашу мову.
Стереотип українська мова має два осереддя: перше – милозвучна мова, навколо якого групується визначення української мови як приємної, м’якої, лагідної, материнської, друге – державна мова, до якого тяжіють визначення нормативна, літературна, жива, сучасна, перспективна.
Рідна мова - найкоштовніший скарб, найцінніший дарунок і наймогутніший оберіг. Мова для людини - що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.
Тема збереження рідної мови, рідного слова актуальна в наші дні, а в нашому місті особливо. Прикро чути, як молоді люди соромляться говорити рідною мовою, зраджуючи цим себе, свою родину, свій рід...А тим самим втрачаючи свою людську гідність, бо мова є осереддям людської гідності. Людина, яка втратила свою мову, - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови, таких людей можна назвати мовними мутантами.
Мова – явище космічне. Бо слово – струмопровід космічної енергії.
- Що таке слово? – Запитуєш себе. І чіткої відповіді дати не можеш.
- Ну що б здавалося слова?
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує.
Літо – це час, який навмисне придуманий для відпочинку. Я так вважаю. Влітку можна відпочивати на природі: на морі, на березі річки, озера, в лісі, в парку або на галявині. А можна відпочивати просто у своєму дворі, на дачі,у затишному куточку. Влітку добре: навколо зелено, квіти. Вечори теплі, світлі, темніє пізно.
Цього літа я відпочивав на природі. Ми з батьками виїжджали на берег Дніпра та жили там у будиночку на базі відпочинку. Поруч ріс сосновий бір з високими, золотистими соснами. Там добре було гуляти в сонячні дні.
Тато з іншими рибалками ловив у ріці рибу на різні вудки. Він вставав дуже рано, ще тільки займалася зоря на небі. Він будив мене, я сам його просив це робити, тому що хотів з ним на риболовлю. Вранці вода у Дніпрі була тиха. Вона блищала, як дзеркало. Ми ловили рибу, але небагато, бо це була більше спортивна риболовля, ніж добування риби. Удень я відсипався після риболовлі, а потім виходив гуляти. Увечері я ще допомагав татові та мамі смажити шашлики на вогнищі.
Ще ми часто брали човен на базі та каталися по озеру. Я навчився гребти дерев'яними веслами! У мене виходить не гірше, ніж у мами. Ми брали в човен своїх знайомих, тітку, яка відпочивала в сусідньому будиночку, її доньку Лізу.
Той час літніх канікул, що я не проводив на природі, я провів у місті, у себе вдома. Я грав у комп'ютерні ігри, читав книжки та журнали, їздив на пляж, спілкувався з друзями. Мені сподобався мій літній відпочинок.