Нічна тиша мовчить...Собор спить, як і все довкола. Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть люди. А він не спить, стоїть і думає свою одвічну думу.
Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і суддею. Йому здається, що недавно рипіли вози повз нього зі серпами, клекотіли революції на цьому майдані, соборні дзвони калатали на сполох, кликали на сходи, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя. 6...ючи(?) своїми язиками пудову литу, з домішкою срібла мідь...
Поглядом болю й туги востаннє дивилися розширені дівочі очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали на чужину у Туреччину, а потім і у Німеччину. Цей Михайлівський собор чув ридання, крики і гуркотіння війни і її гнітючу тишу... Не одне століття гає собор за плином життя...
Ще й тепер нечутно протікають його хвилини щодня і щоночі. Усе він бачить і чує. Ярмарки вирували довкола яскраво, гомоніли, буйно сміялися, сивіли, шапками красувалися в різьблених шатах. Береже він у собі відгомін життя невмирущого, , мигтіння списів козацьких, різноголосся люду, жарти молоді, циганські сварки, видання коней, лоскітний сміх щасливих закоханих,, їхні шепоти і зоряні обійми.
Темрявою ночі окутаний собор дістає до зірок шоломами бань крутомхилих...
Я вважаю, що потрібно любити свою Батьківщину, тому що у кожного вона має бути і лише одна Моя Батьківщина - Україна і я пишаюсь цим, адже це моя рідна земля. Тут я народився(ась), зростав(ла) і тут проходили та проходитимуть всі найважливіші моменти в мому житті, а також тут живе моя родина. Україна - унікальна, неповторна, особлива. На жаль, не всі українці залишаються в Україні, щоб провести тут усе своє життя, а їдуть за її межі, шукаючи щастя або кращого життя. Але, як-то кажуть, всюди добре, а вдома найкраще і це правда. На мою думку, кожен має бути патріотом і щиро любити свою Батьківщину всім серцем.
Нічна тиша мовчить...Собор спить, як і все довкола. Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть люди. А він не спить, стоїть і думає свою одвічну думу.
Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і суддею. Йому здається, що недавно рипіли вози повз нього зі серпами, клекотіли революції на цьому майдані, соборні дзвони калатали на сполох, кликали на сходи, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя. 6...ючи(?) своїми язиками пудову литу, з домішкою срібла мідь...
Поглядом болю й туги востаннє дивилися розширені дівочі очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали на чужину у Туреччину, а потім і у Німеччину. Цей Михайлівський собор чув ридання, крики і гуркотіння війни і її гнітючу тишу... Не одне століття гає собор за плином життя...
Ще й тепер нечутно протікають його хвилини щодня і щоночі. Усе він бачить і чує. Ярмарки вирували довкола яскраво, гомоніли, буйно сміялися, сивіли, шапками красувалися в різьблених шатах. Береже він у собі відгомін життя невмирущого, , мигтіння списів козацьких, різноголосся люду, жарти молоді, циганські сварки, видання коней, лоскітний сміх щасливих закоханих,, їхні шепоти і зоряні обійми.
Темрявою ночі окутаний собор дістає до зірок шоломами бань крутомхилих...
Моя Батьківщина - Україна і я пишаюсь цим, адже це моя рідна земля. Тут я народився(ась), зростав(ла) і тут проходили та проходитимуть всі найважливіші моменти в мому житті, а також тут живе моя родина. Україна - унікальна, неповторна, особлива. На жаль, не всі українці залишаються в Україні, щоб провести тут усе своє життя, а їдуть за її межі, шукаючи щастя або кращого життя. Але, як-то кажуть, всюди добре, а вдома найкраще і це правда.
На мою думку, кожен має бути патріотом і щиро любити свою Батьківщину всім серцем.