Річковий рак може і плавати. Річковий рак живе в прісній чистій воді річках, струмках і озерах. Вночі вони виповзають зі своїх укриттів в пошуках їжі. Річкові раки всеїдні. Їдять річкові раки і водорості. Довгі вусики служать раку органами дотику і нюху. Ось чому варений річковий рак завжди буває червоним.
2.ХРУЇЦ (ХРУЩ) ТРАВНЕВИЙ
У зовнішньому середовищі травневий жук орієнтується за до органів почуттів. Ці органи перебувають у нього на голові. У комах вони розвинені краще. У жука є органи дотику, нюху і зору. Довгі вусики грають у жука роль органів нюху. Переважно за до нюху, хрущі відшукують їжу.
Добре розвинене у хруща та зір. Опуклі очі поміщаються у нього з боків голови. Як і в раку, очі в хруща складні. Кожне око складається приблизно з 8000 окремих очок. У інших комах їх ще більше.
3.ОКУНЬ РІЧКОВИЙ
Очі окуня за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, в яких світло через рогівку та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки. Структура сітківки варіює для риб залежно від місця їхнього мешкання: у глибоководних видів очі пристосовані для сприйняття світла переважно червоної частини спектру (завдякі максимальній для видимого світла довжині хвилі воно найменше віддзеркалюється товщею води), а риби, що живуть на мілководді, сприймають ширший спектр.
оловними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху. Вібрації з оточуючого середовища призводять до зміщення отолітів, рух яких волосовидні клітини перетворююь на сигнали, що сприймаються мозком риби як звук. Деякі види риб (наприклад, срібний карась та різні види сомів) мають комплекс кісточок, які називаються Вебберів апарат і з'єднують вухо з плавальним міхуром. Завдякі цій адаптації зовнішні вібрації посилюються плавальним міхуром, як резонатором. Отоліт в третій камері, утрікулі (Utriculus), забезпечує рибі орієнтацію в Коли цей порівняно важкий отоліт зміщується, оточуючі його чутливі волосовидні клітини генерують сигнали, що інтерпретуются як індикатор зміни положення тіла.
Сенсорні волоскові клітини в напівкруглих каналах дозволяють рибам відчувати швидкість власного руху. Замість отоліту, в цих каналах міститься гель. Коли рідина, що називається ендолімфою, зміщується в цих напівкруглих каналах завдяки зміні прискорення риби в процесі руху, ендолімфа завдає тиск на гель, і це стимулює волосоподібні клітини. Три напівкруглих канали кожного з органів слуху розташовані під такими кутами, щоб відчувати вертикальне, бокове та осьове зміщення.
Сенокосец – всем нам знакомо это удивительное существо на очень длинных ногах, чем-то напоминающее паука. Если схватить сенокосца за ногу, она легко оторвется и в течение многих минут будет судорожно подергиваться. Именно из-за этого движения, похожего на движение косы, и возникли общеизвестные названия «паук-коси-сено» или «сенокосец».
Нога сенокосца отрывается с такой легкостью, что создается впечатление, будто она очень непрочно прикреплена к телу. На самом деле это не так. Отбрасывание ноги происходит произвольно и зависит от особого мускульного движения. Такое явление называется автотомией – самокалечением.
Автотомия ног у сенокосца, подобно автотомии хвоста у ящериц, служит для от врагов. Приближаясь к своей жертве, хищник в первую очередь натыкается на частокол конечностей, а оторванная и подергивающаяся ножка отвлекает его от удирающего на оставшихся ногах сенокосца. Поэтому нередко можно встретить сенокосцев с «неполным» набором ног.
Сенокосцы, как и пауки, относятся к классу паукообразных, но составляют отдельный отряд – отряд сенокосцев (Opiliones). В отличие от собственно пауков (представителей отряда Aranei) они не имеют четко выделенного брюшка, сидящего на стебельке. Брюшко сенокосца всем своим широким основанием причленяется к головогруди, и его тело в целом имеет яйцевидную форму. Кроме того, на брюшке сенокосца довольно ясно заметна членистость (9–10 сегментов), чего совершенно нет у пауков. Никогда мы не увидим сенокосца, ткущего паутину, устраивающего себе логовище или спускающегося на тонкой паутинной нити – у этих членистоногих нет паутинных бородавок.
Одна пара простых глаз сенокосца обычно расположена на приподнятых бугорках головогруди. У некоторых пещерных видов глаза совсем отсутствуют. Хелицеры у этих животных располагаются впереди рта и состоят из двух члеников. Второй членик снабжен клешней, при для захвата и умерщвления добычи. У представителей семейства Ischyropsalidae хелицеры очень крупные и используются для извлечения из раковин наземных моллюсков, которыми питаются эти сенокосцы. У европейского Ischyropsalis helwigi длина туловища 5–7 мм, а хелицеры могут быть длиной более 1 см! Членики педипальп сенокосцев, причленяющиеся к головогруди, снабжены лопастями, прикрывающими вход в ротовую полость.
На 1–2-м сегментах брюшка сенокосца имеются парные дыхательные отверстия – стигмы. От каждой стигмы внутрь тела отходит пучок длинных, тонких, слепо замкнутых на концах воздухоносных трубочек – трахей, которые служат этим членистоногим органами дыхания.
Сердце сенокосцев имеет более простое строение по сравнению с пауками и скорпионами. Нервная система образует вокруг пищевода сплошное ганглиозное кольцо и не имеет разграничения на головной мозг и головогрудной узел.
Встретить сенокосцев можно на стволе дерева или на заборе, на стене дома или в трещинах коры, под камнями и в подстилке в лесу, саду, парке, поле, огороде. Особенно богаты видами сенокосцев лиственные и смешанные леса. В горных районах эти животные встречаются на скалах, в россыпях камней и пещерах.
На территории европейской части России встречается более 60 видов сенокосцев, а всего в этом отряде около 3200 видов.
1.РАК РІЧКОВИЙ
Річковий рак може і плавати. Річковий рак живе в прісній чистій воді річках, струмках і озерах. Вночі вони виповзають зі своїх укриттів в пошуках їжі. Річкові раки всеїдні. Їдять річкові раки і водорості. Довгі вусики служать раку органами дотику і нюху. Ось чому варений річковий рак завжди буває червоним.
2.ХРУЇЦ (ХРУЩ) ТРАВНЕВИЙ
У зовнішньому середовищі травневий жук орієнтується за до органів почуттів. Ці органи перебувають у нього на голові. У комах вони розвинені краще. У жука є органи дотику, нюху і зору. Довгі вусики грають у жука роль органів нюху. Переважно за до нюху, хрущі відшукують їжу.
Добре розвинене у хруща та зір. Опуклі очі поміщаються у нього з боків голови. Як і в раку, очі в хруща складні. Кожне око складається приблизно з 8000 окремих очок. У інших комах їх ще більше.
3.ОКУНЬ РІЧКОВИЙ
Очі окуня за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, в яких світло через рогівку та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки. Структура сітківки варіює для риб залежно від місця їхнього мешкання: у глибоководних видів очі пристосовані для сприйняття світла переважно червоної частини спектру (завдякі максимальній для видимого світла довжині хвилі воно найменше віддзеркалюється товщею води), а риби, що живуть на мілководді, сприймають ширший спектр.
оловними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху. Вібрації з оточуючого середовища призводять до зміщення отолітів, рух яких волосовидні клітини перетворююь на сигнали, що сприймаються мозком риби як звук. Деякі види риб (наприклад, срібний карась та різні види сомів) мають комплекс кісточок, які називаються Вебберів апарат і з'єднують вухо з плавальним міхуром. Завдякі цій адаптації зовнішні вібрації посилюються плавальним міхуром, як резонатором. Отоліт в третій камері, утрікулі (Utriculus), забезпечує рибі орієнтацію в Коли цей порівняно важкий отоліт зміщується, оточуючі його чутливі волосовидні клітини генерують сигнали, що інтерпретуются як індикатор зміни положення тіла.
Сенсорні волоскові клітини в напівкруглих каналах дозволяють рибам відчувати швидкість власного руху. Замість отоліту, в цих каналах міститься гель. Коли рідина, що називається ендолімфою, зміщується в цих напівкруглих каналах завдяки зміні прискорення риби в процесі руху, ендолімфа завдає тиск на гель, і це стимулює волосоподібні клітини. Три напівкруглих канали кожного з органів слуху розташовані під такими кутами, щоб відчувати вертикальне, бокове та осьове зміщення.
Объяснение:
Нога сенокосца отрывается с такой легкостью, что создается впечатление, будто она очень непрочно прикреплена к телу. На самом деле это не так. Отбрасывание ноги происходит произвольно и зависит от особого мускульного движения. Такое явление называется автотомией – самокалечением.
Автотомия ног у сенокосца, подобно автотомии хвоста у ящериц, служит для от врагов. Приближаясь к своей жертве, хищник в первую очередь натыкается на частокол конечностей, а оторванная и подергивающаяся ножка отвлекает его от удирающего на оставшихся ногах сенокосца. Поэтому нередко можно встретить сенокосцев с «неполным» набором ног.
Сенокосцы, как и пауки, относятся к классу паукообразных, но составляют отдельный отряд – отряд сенокосцев (Opiliones). В отличие от собственно пауков (представителей отряда Aranei) они не имеют четко выделенного брюшка, сидящего на стебельке. Брюшко сенокосца всем своим широким основанием причленяется к головогруди, и его тело в целом имеет яйцевидную форму. Кроме того, на брюшке сенокосца довольно ясно заметна членистость (9–10 сегментов), чего совершенно нет у пауков. Никогда мы не увидим сенокосца, ткущего паутину, устраивающего себе логовище или спускающегося на тонкой паутинной нити – у этих членистоногих нет паутинных бородавок.
Одна пара простых глаз сенокосца обычно расположена на приподнятых бугорках головогруди. У некоторых пещерных видов глаза совсем отсутствуют. Хелицеры у этих животных располагаются впереди рта и состоят из двух члеников. Второй членик снабжен клешней, при для захвата и умерщвления добычи. У представителей семейства Ischyropsalidae хелицеры очень крупные и используются для извлечения из раковин наземных моллюсков, которыми питаются эти сенокосцы. У европейского Ischyropsalis helwigi длина туловища 5–7 мм, а хелицеры могут быть длиной более 1 см! Членики педипальп сенокосцев, причленяющиеся к головогруди, снабжены лопастями, прикрывающими вход в ротовую полость.
На 1–2-м сегментах брюшка сенокосца имеются парные дыхательные отверстия – стигмы. От каждой стигмы внутрь тела отходит пучок длинных, тонких, слепо замкнутых на концах воздухоносных трубочек – трахей, которые служат этим членистоногим органами дыхания.
Сердце сенокосцев имеет более простое строение по сравнению с пауками и скорпионами. Нервная система образует вокруг пищевода сплошное ганглиозное кольцо и не имеет разграничения на головной мозг и головогрудной узел.
Встретить сенокосцев можно на стволе дерева или на заборе, на стене дома или в трещинах коры, под камнями и в подстилке в лесу, саду, парке, поле, огороде. Особенно богаты видами сенокосцев лиственные и смешанные леса. В горных районах эти животные встречаются на скалах, в россыпях камней и пещерах.
На территории европейской части России встречается более 60 видов сенокосцев, а всего в этом отряде около 3200 видов.