1. Задание на установление правильной последовательности правления ханов. А) Касым хан Б) Хакназар хан В) Керей и Жаныбек Г) Бурундук Д) Есим хан Е) Тауекель
Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.
У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».
Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.
Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…
Объяснение:
Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.
У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».
Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.
Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…