Объя першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національно-культурного відродження українського народу, під впливом антикріпосницького визвольного руху, а також революційних ідей, ідей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли з Західної Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української нації, відродження самосвідомості українського народу, його прагнення до утвердження себе як самобутнього окремого народу.
Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культури. Серед діячів культури ставало все більше різночинців, які розгортали рішучу боротьбу проти самодержавно-релігійної ідеології, зокрема теорії «офіційної народності», і в своїй творчості відображали життя, настрої й думи народних мас. Крім того, поступово до культури прилучалися дедалі ширші верстви населення.
Українська культура розвивалася в тісному єднанні з культурами слов'янських народів, зокрема з російською культурою. Прогресивні російські письменники, художники, композитори виявляли великий інтерес до України і в своїй творчості широко розробляли мотиви й теми з життя українського народу, виступали на його захист, протестували проти політики національного гноблення, що її проводив царський уряд. Російські учені вивчали історію, мову, географію, побут українського народу, в ряді випадків працювали в Україні. Українські вчені, письменники, митці часто здобували освіту в російських навчальних закладах, запозичували досвід передових діячів російської культури, мали з ними тісні дружні взаємини, користувалися їхніми порадами. Багато з них працювали в Росії, писали твори російською мовою, їх стали вважати діячами російської культури.
В средневековье продолжали развиваться экономические и культурные связи между различными странами Востока и Запада, Севера и Юга. Этому в немалой степени поездки писателей, путешественников, дипломатов и купцов. Однако основной побудительной силой, заставлявшей людей предпринимать далекие путешествия в чужие страны, были военные походы и торговля. С VII в. н.э. арабы, проживавшие на Аравийском полуострове, стали распространять свою власть и свою веру, воинственную, "магометанскую", или мусульманскую религию – ислам (по-арабски – покорность) на огромной территории. На Востоке они завоевали все Иранское нагорье и Туркестан, к северу от Аравии – Месопотамию, Армянское нагорье и часть Кавказа, на северо-западе – Сирию и Палестину, на западе – всю Северную Африку. В 711 г. арабы переправились через пролив, который с этого времени стали называть арабским словом Гибралтар, и в течение нескольких месяцев завоевали почти весь Пиренейский полуостров. Арабские купцы плавали по всем морям Старого Света, кроме северных, и исходили тропическую Азию, субтропические страны и страны умеренного пояса – Восточную Европу и Центральную Азию. Они проникли в африканские страны к югу от Сахары и перешли через экватор. Благодаря широко развитой торговле арабы дали средневековому миру ряд выдающихся путешественников. Известным арабским путешественником был Сулейман, купец из Басры. Он совершил путешествие и Персидского залива через Индийский океан в Китай, посетив попутно Цейлон, Суматру, Никобарские острова. О своем путешествии Сулейман оставил записки, датируемые 851 н.э., в которых описал пройденный им маршрут и приключения, случавшиеся в городе. На рубеже 9-10 вв. путешествовал по Передней Азии и Восточной Европе арабский писатель Ибн-Даста. Результаты своих странствий он изложил на арабском языке в историко-географической энциклопедии «Книга драгоценных сокровищ», в которой имеются ценные сведения о славянах. В 921-922 гг. в качестве секретаря посольства, отправленного багдадским халифом Муктадиром по болгарского царя Алимаса к новообращенным в ислам «волжским булгарам» с целью укрепления их в исламе, участвовал Ахмед Ибн-Фадлан. Посольство через иранское нагорье и Бухару в Хорезм, пересекло пустынное плато Устюрт и Прикаспийскую низменность и достигло столицы «волжских булгар». О своем путешествии Ибн-Фадлан написал книгу «Путешествие на Волгу», которая является одним из важнейших источников по средневековой истории Поволжья и Заволжья. Из путешественников первой половины 10 в. выделяется багдадский араб Массуди (умер в Египте в 956 году), историк и географ.
Объя першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національно-культурного відродження українського народу, під впливом антикріпосницького визвольного руху, а також революційних ідей, ідей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли з Західної Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української нації, відродження самосвідомості українського народу, його прагнення до утвердження себе як самобутнього окремого народу.
Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культури. Серед діячів культури ставало все більше різночинців, які розгортали рішучу боротьбу проти самодержавно-релігійної ідеології, зокрема теорії «офіційної народності», і в своїй творчості відображали життя, настрої й думи народних мас. Крім того, поступово до культури прилучалися дедалі ширші верстви населення.
Українська культура розвивалася в тісному єднанні з культурами слов'янських народів, зокрема з російською культурою. Прогресивні російські письменники, художники, композитори виявляли великий інтерес до України і в своїй творчості широко розробляли мотиви й теми з життя українського народу, виступали на його захист, протестували проти політики національного гноблення, що її проводив царський уряд. Російські учені вивчали історію, мову, географію, побут українського народу, в ряді випадків працювали в Україні. Українські вчені, письменники, митці часто здобували освіту в російських навчальних закладах, запозичували досвід передових діячів російської культури, мали з ними тісні дружні взаємини, користувалися їхніми порадами. Багато з них працювали в Росії, писали твори російською мовою, їх стали вважати діячами російської культури.
Подробнее - на -
С VII в. н.э. арабы, проживавшие на Аравийском полуострове, стали распространять свою власть и свою веру, воинственную, "магометанскую", или мусульманскую религию – ислам (по-арабски – покорность) на огромной территории. На Востоке они завоевали все Иранское нагорье и Туркестан, к северу от Аравии – Месопотамию, Армянское нагорье и часть Кавказа, на северо-западе – Сирию и Палестину, на западе – всю Северную Африку. В 711 г. арабы переправились через пролив, который с этого времени стали называть арабским словом Гибралтар, и в течение нескольких месяцев завоевали почти весь Пиренейский полуостров.
Арабские купцы плавали по всем морям Старого Света, кроме северных, и исходили тропическую Азию, субтропические страны и страны умеренного пояса – Восточную Европу и Центральную Азию. Они проникли в африканские страны к югу от Сахары и перешли через экватор. Благодаря широко развитой торговле арабы дали средневековому миру ряд выдающихся путешественников.
Известным арабским путешественником был Сулейман, купец из Басры. Он совершил путешествие и Персидского залива через Индийский океан в Китай, посетив попутно Цейлон, Суматру, Никобарские острова. О своем путешествии Сулейман оставил записки, датируемые 851 н.э., в которых описал пройденный им маршрут и приключения, случавшиеся в городе.
На рубеже 9-10 вв. путешествовал по Передней Азии и Восточной Европе арабский писатель Ибн-Даста. Результаты своих странствий он изложил на арабском языке в историко-географической энциклопедии «Книга драгоценных сокровищ», в которой имеются ценные сведения о славянах.
В 921-922 гг. в качестве секретаря посольства, отправленного багдадским халифом Муктадиром по болгарского царя Алимаса к новообращенным в ислам «волжским булгарам» с целью укрепления их в исламе, участвовал Ахмед Ибн-Фадлан. Посольство через иранское нагорье и Бухару в Хорезм, пересекло пустынное плато Устюрт и Прикаспийскую низменность и достигло столицы «волжских булгар». О своем путешествии Ибн-Фадлан написал книгу «Путешествие на Волгу», которая является одним из важнейших источников по средневековой истории Поволжья и Заволжья.
Из путешественников первой половины 10 в. выделяется багдадский араб Массуди (умер в Египте в 956 году), историк и географ.