объясни как располагается власть Священной Римской империи между императором князем городами В чём состояли особенности положения германского императора по сравнению с правителем европейских государств
Нариман Кербалай Наджаф оглы Нариманов (1870-1925) родился в Тифлисе в семье мелкого торговца. Окончил Горийскую учительскую семинарию, работал учителем в Тифлисской губернии. С 1902 г. учился на медицинском факультете Новороссийского (Одесского) университета. В 1905 г. вступил в организацию «Гуммет», сформированную при Бакинском комитете РСДРП специально для антиправительственной пропаганды среди мусульманского населения Кавказа. Во время революции 1905 г. выступал с подрывными речами, перевел Программу РСДРП на азербайджанский язык. В 1909 г. был арестован и выслан в Астраханский край сроком на 5 лет.
В 1917 г. Нариманова избирают председателем «Гуммета» и членом Бакинского комитета РСДРП(б). Летом 1919 г. он назначен заведующим ближневосточным отделом Наркомата иностранных дел, а потом заместителем наркома по делам национальностей. Наркомом в то время был Сталин; его правой рукой в проведении «ленинской национальной политики» и стал Нариманов. С 1920 г. он возглавил ревком Азербайджана и от имени «Азербайджанской советской независимой республики» заключил союз с правительством советской России. За свою промосковскую позицию наримановский Азербайджан получал щедрую и дефицитными товарами, и деньгами. Только в апреле 1920 г. Ленин выделил ему из нищей российской казны 200 млн. руб. Взамен Нариманов послушно подчинил экономические интересы Азербайджана ленинской политике. В ноябре 1921 г. Азербайджанский госбанк по приказу Нариманова направил 40 млн. руб. якобы «голодающим Поволжья и Курдистана», рапортуя при этом о «готовности Азербайджана идти под знаменем Красного Интернационала трудящихся». На самом деле средства, собранные населением для голодающих, поступали главным образом в партийную кассу, а оттуда на поддержку «братских» компартий зарубежных стран. Неограниченные возможности для обучения без рекламы со Знаниями Плюс
Україна після бурхливих і трагічних часів Мазепи застигла у майже повній непорушності... Десь на задвірках Європи, між провінційною Польщею і ще більш провінційною Туреччиною... Всі найвизначніші особистості виїхали до Петербурга чи Москви, хтось утік до Парижу... Під лінивим малоросійським сонцем лежали ці землі непорушно, аж поки цивілізаторське око Катерини ІІ не звернуло на них увагу».
Ось так пише про українську історію перших двох третин XVIII століття один сучасний московський публіцист. Насправді ж усе у ті часи було значно складніше, і про «непорушність» чи «бездіяльність» говорити не доводиться.
І хоча після поразки Мазепи російське самодержавство справді було спробувало повністю й остаточно втихомирити Україну, але навіть цілком лояльний до Петербургу гетьман Іван Скоропадський робив певні жести, які мали означити підтримку українських інтересів. Так, він запропонував цареві Петру І проект нового договору між Гетьманщиною та Росією під назвою «Решетилівські статті». У статтях передбачалося розширення автономії Гетьманщини, однак цар їх не затвердив. Натомість за наказом Петра столиця Гетьманщини була перенесена зі зруйнованого московською армією Батурина до Глухова неподалік кордону з Московщиною. Але гетьман почав розбудовувати нову столицю, зробивши з провінційного містечка значне місто. Скоропадський також продовжив давню козацьку традицію підтримки Києво-Могилянської академії і щорічно виділяв з Генерального військового скарбу 200 рублів на утримання її викладачів.
В 1917 г. Нариманова избирают председателем «Гуммета» и членом Бакинского комитета РСДРП(б). Летом 1919 г. он назначен заведующим ближневосточным отделом Наркомата иностранных дел, а потом заместителем наркома по делам национальностей. Наркомом в то время был Сталин; его правой рукой в проведении «ленинской национальной политики» и стал Нариманов. С 1920 г. он возглавил ревком Азербайджана и от имени «Азербайджанской советской независимой республики» заключил союз с правительством советской России. За свою промосковскую позицию наримановский Азербайджан получал щедрую и дефицитными товарами, и деньгами. Только в апреле 1920 г. Ленин выделил ему из нищей российской казны 200 млн. руб. Взамен Нариманов послушно подчинил экономические интересы Азербайджана ленинской политике. В ноябре 1921 г. Азербайджанский госбанк по приказу Нариманова направил 40 млн. руб. якобы «голодающим Поволжья и Курдистана», рапортуя при этом о «готовности Азербайджана идти под знаменем Красного Интернационала трудящихся». На самом деле средства, собранные населением для голодающих, поступали главным образом в партийную кассу, а оттуда на поддержку «братских» компартий зарубежных стран.
Неограниченные возможности для обучения без рекламы со Знаниями Плюс
ПОПРОБУЙ СЕГОДНЯ
Подробнее - на -
Україна після бурхливих і трагічних часів Мазепи застигла у майже повній непорушності... Десь на задвірках Європи, між провінційною Польщею і ще більш провінційною Туреччиною... Всі найвизначніші особистості виїхали до Петербурга чи Москви, хтось утік до Парижу... Під лінивим малоросійським сонцем лежали ці землі непорушно, аж поки цивілізаторське око Катерини ІІ не звернуло на них увагу».
Ось так пише про українську історію перших двох третин XVIII століття один сучасний московський публіцист. Насправді ж усе у ті часи було значно складніше, і про «непорушність» чи «бездіяльність» говорити не доводиться.
І хоча після поразки Мазепи російське самодержавство справді було спробувало повністю й остаточно втихомирити Україну, але навіть цілком лояльний до Петербургу гетьман Іван Скоропадський робив певні жести, які мали означити підтримку українських інтересів. Так, він запропонував цареві Петру І проект нового договору між Гетьманщиною та Росією під назвою «Решетилівські статті». У статтях передбачалося розширення автономії Гетьманщини, однак цар їх не затвердив. Натомість за наказом Петра столиця Гетьманщини була перенесена зі зруйнованого московською армією Батурина до Глухова неподалік кордону з Московщиною. Але гетьман почав розбудовувати нову столицю, зробивши з провінційного містечка значне місто. Скоропадський також продовжив давню козацьку традицію підтримки Києво-Могилянської академії і щорічно виділяв з Генерального військового скарбу 200 рублів на утримання її викладачів.
Объяснение: