Тайпинское восстание 1850-1864, крестьянская война в Китае против феодального гнёта маньчжурской династии и иностр. колонизаторов. Причинами восстания явились усиление феодальной эксплуатации, налогового бремени и агрессия капиталистич. держав, обусловившие крайнее обострение кризиса кит. феод, общества. Т. в. вспыхнуло в провинции Гуанси летом 1850. Идейным вождём восставших был сельский учитель Хун Сюцюань, организовавший религ. «Общество поклонения богу» (Байшандихой), к-рое проповедовало идею создания «небесного гос-ва великого благоденствия» — Тайпин тяньго (отсюда название восстания). К нояб. 1850 Хун Сюцюань и его соратники Ян Сюцин, Ши Дакай и др. собрали 20-тыс. войско и начали воен. действия против правительств, войск под лозунгом борьбы за равенство. 27 авг. 1851 повстанцы штурмом овладели крупным городом провинции Гуанси Юнъань и объявили о создании своего «небесного гос-ва», призванного служить интересам угнетённых слоев феод, об-ва. В апр. 1852 тайшшы разгромили 13-тыс. армию кантонского ген. У Лань-тая, двинулись на С. и вышли в долину Янцзы, где собрали огромную флотилию из неск. тыс. джонок. Армия тайпинов, пополнявшаяся за счёт трудового люда (с 20 тыс. она выросла до 300—500 тыс. чел.), отличалась высокой бое и строгой дисциплиной. Тайпины выработали свою стратегию и тактику и успешно вели манёвренную войну. Они изучали опыт древних китайских полководцев, издавали книги по стратегии и воен. уставы. Однако гл. источником силы их армии были революц. идеи, за к-рые они сражались, поддержка армии трудовым народом. В янв. 1853 тайпины овладели трёхградьем Ухань (гг. Ханьян, Ханькоу и Учан), а в марте заняли Нанкин. Для окончат, свержения цинской династии тайпинам было необходимо разбить маньчжур, войска на С. страны и взять Пекин. Однако руководители Т. в. промедлили с походом на С. и выделили для него незначит. силы, в результате поход закончился неудачно. Обосновавшись в Нанкине и объявив его своей столицей, тайнинское руководство обнародовало свою программу, названную «Земельной системой небесной династии», к-рая должна была стать своеобр. конституцией тайнинского гос-ва. В соответствии с принципами утопич. «крестьянского коммунизма» в ней провозглашалось полное уравнение всех членов кит. общества в сфере производства и потребления. «Земельная система» определяла порядок распределения земли, организацию армии, систему управления и др. стороны жизни. В основу гос. устройства был положен монархич. принцип с традиционной для него иерархией чинов и рангов. В период 1853—56 гос-во тайпинов расширялось за счёт земель в сродней течении Янцзы. Однако с 1856 власть тайпинов стала ослабевать в связи с тем, что среди руководства тайпинов произошёл раскол, переросший в междоусобную войну, в результате к-рой был предательски убит фактич. вождь тайпинов Ян Сюцин, а Ши Дакай и ряд др. порвали с Нанкином и стали действовать самостоятельно. Этим воспользовались маньчжуры и в 1857 перешли к активным действиям. Англия, Франция и США первое время открыто не выступали против тайпинов. Воспользовавшись гражд. войной в Китае, они начали 2-ю «опиумную» войну и добились заключения новых, кабальных для Китая, договоров. Когда стало очевидным, что тайпины отстаивают суверенитет и независимость Китая, они начали против них открытую интервенцию, ускорившую внутр. разложение их гос. власти. Для тайпинов началась полоса воен. неудач, закончившихся в 1864 занятием Нанкина маньчжурами. Т. в. было подавлено силами капиталистич. реакции и китайскими феодалами.
Великий регіон, що називається Стародавнім Світом ться з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь - від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії.
Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади - необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.
Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV-III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ - першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації.
В середині - другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII-VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу - Перській імперії Ахеменідів (VI-IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.
Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу.
Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії - ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.
Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою - антична культура (від лат. antiquus - стародавній).
Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, саме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці). ауці?
Тайпинское восстание 1850-1864, крестьянская война в Китае против феодального гнёта маньчжурской династии и иностр. колонизаторов. Причинами восстания явились усиление феодальной эксплуатации, налогового бремени и агрессия капиталистич. держав, обусловившие крайнее обострение кризиса кит. феод, общества. Т. в. вспыхнуло в провинции Гуанси летом 1850. Идейным вождём восставших был сельский учитель Хун Сюцюань, организовавший религ. «Общество поклонения богу» (Байшандихой), к-рое проповедовало идею создания «небесного гос-ва великого благоденствия» — Тайпин тяньго (отсюда название восстания). К нояб. 1850 Хун Сюцюань и его соратники Ян Сюцин, Ши Дакай и др. собрали 20-тыс. войско и начали воен. действия против правительств, войск под лозунгом борьбы за равенство. 27 авг. 1851 повстанцы штурмом овладели крупным городом провинции Гуанси Юнъань и объявили о создании своего «небесного гос-ва», призванного служить интересам угнетённых слоев феод, об-ва. В апр. 1852 тайшшы разгромили 13-тыс. армию кантонского ген. У Лань-тая, двинулись на С. и вышли в долину Янцзы, где собрали огромную флотилию из неск. тыс. джонок. Армия тайпинов, пополнявшаяся за счёт трудового люда (с 20 тыс. она выросла до 300—500 тыс. чел.), отличалась высокой бое и строгой дисциплиной. Тайпины выработали свою стратегию и тактику и успешно вели манёвренную войну. Они изучали опыт древних китайских полководцев, издавали книги по стратегии и воен. уставы. Однако гл. источником силы их армии были революц. идеи, за к-рые они сражались, поддержка армии трудовым народом. В янв. 1853 тайпины овладели трёхградьем Ухань (гг. Ханьян, Ханькоу и Учан), а в марте заняли Нанкин. Для окончат, свержения цинской династии тайпинам было необходимо разбить маньчжур, войска на С. страны и взять Пекин. Однако руководители Т. в. промедлили с походом на С. и выделили для него незначит. силы, в результате поход закончился неудачно. Обосновавшись в Нанкине и объявив его своей столицей, тайнинское руководство обнародовало свою программу, названную «Земельной системой небесной династии», к-рая должна была стать своеобр. конституцией тайнинского гос-ва. В соответствии с принципами утопич. «крестьянского коммунизма» в ней провозглашалось полное уравнение всех членов кит. общества в сфере производства и потребления. «Земельная система» определяла порядок распределения земли, организацию армии, систему управления и др. стороны жизни. В основу гос. устройства был положен монархич. принцип с традиционной для него иерархией чинов и рангов. В период 1853—56 гос-во тайпинов расширялось за счёт земель в сродней течении Янцзы. Однако с 1856 власть тайпинов стала ослабевать в связи с тем, что среди руководства тайпинов произошёл раскол, переросший в междоусобную войну, в результате к-рой был предательски убит фактич. вождь тайпинов Ян Сюцин, а Ши Дакай и ряд др. порвали с Нанкином и стали действовать самостоятельно. Этим воспользовались маньчжуры и в 1857 перешли к активным действиям. Англия, Франция и США первое время открыто не выступали против тайпинов. Воспользовавшись гражд. войной в Китае, они начали 2-ю «опиумную» войну и добились заключения новых, кабальных для Китая, договоров. Когда стало очевидным, что тайпины отстаивают суверенитет и независимость Китая, они начали против них открытую интервенцию, ускорившую внутр. разложение их гос. власти. Для тайпинов началась полоса воен. неудач, закончившихся в 1864 занятием Нанкина маньчжурами. Т. в. было подавлено силами капиталистич. реакции и китайскими феодалами.
Відповідь:
Великий регіон, що називається Стародавнім Світом ться з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь - від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії.
Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади - необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.
Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV-III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ - першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації.
В середині - другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII-VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу - Перській імперії Ахеменідів (VI-IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.
Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу.
Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії - ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.
Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою - антична культура (від лат. antiquus - стародавній).
Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, саме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці). ауці?