Духовный собиратель русского народа, с которым связаны культурный идеал Святой Руси и возникновение русской духовной культуры (и русской культуры вообще), «ангел-хранитель России» (П. Флоренский). Письменного наследия не оставил, однако известны его духовные наставления.
Известен также как представитель деятельного исихазма, основоположник русского старчества и возобновитель монашеского общежития[⇨], которое идёт от Антония и Феодосия Печерских.
С XV века почитается Русской православной церковью святым в лике преподобных[⇨] и считается величайшим русским подвижником. С древних времён почитается православными, в том числе старообрядцами. Считается покровителем учащихся.
До начала XX века почитание Сергия Радонежского ограничивалось почти исключительно территорией исторической Руси, однако после революции 1917 года оно распространилось далеко за её пределы, что стало заслугой русской эмиграции[6].
В 1940 году папа Пий XII признал допустимым почитание святых Восточной церкви, канонизированных до Ферраро-Флорентийского собора, включая Сергия Радонежского, — в первую очередь греко-католиками. С 1969 года по распоряжению папы Павла VI имя преподобного Сергия включено в богослужебный календарь римско-католической церкви.
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Духовный собиратель русского народа, с которым связаны культурный идеал Святой Руси и возникновение русской духовной культуры (и русской культуры вообще), «ангел-хранитель России» (П. Флоренский). Письменного наследия не оставил, однако известны его духовные наставления.
Известен также как представитель деятельного исихазма, основоположник русского старчества и возобновитель монашеского общежития[⇨], которое идёт от Антония и Феодосия Печерских.
С XV века почитается Русской православной церковью святым в лике преподобных[⇨] и считается величайшим русским подвижником. С древних времён почитается православными, в том числе старообрядцами. Считается покровителем учащихся.
До начала XX века почитание Сергия Радонежского ограничивалось почти исключительно территорией исторической Руси, однако после революции 1917 года оно распространилось далеко за её пределы, что стало заслугой русской эмиграции[6].
В 1940 году папа Пий XII признал допустимым почитание святых Восточной церкви, канонизированных до Ферраро-Флорентийского собора, включая Сергия Радонежского, — в первую очередь греко-католиками. С 1969 года по распоряжению папы Павла VI имя преподобного Сергия включено в богослужебный календарь римско-католической церкви.
Объяснение:
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Объяснение: