Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів.
Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта тництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлісаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами - представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
Китай має приблизно 80% території - гори і плоскогір'я. У Східному Китаї розташовані найбільші рівнини, а також гори заввишки до 3000 м. Клімат тут мусонний. Густа мережа повновод¬них річок, більшість із них судноплавні. На півночі й південному сході збереглися великі лісові масиви. Найбільш родючі ґрунти розташовані на території Великої Китайської рівнини й рівнини Сунляо. У рельєфі Західного Китаю переважають високі гори, нагір’я, а також улоговини. Значна частина території має висоту більше ніж 3000 м. Клімат різко континентальний. Річок мало, вони мало¬водні, деякі періодично всихають. Більшість земель не придатні для ефективного ведення сільського господарства.
З давніх часів основним заняттям жителів країни було землеробство. Основною сільськогосподарською культурою в Китаї був рис, що приносив по 2-3 врожаї на рік. Для кращого обробітку полів селяни використовували биків. До того ж китайці навчилися застосовувати добрива. Це значно збільшувало врожаї, що сприяло процвітанню країни.
У Західному Китаї на плоскогір'я розвивалося скотарство.
Стародавній Китай є батьківщиною шовку, виробництво якого, за легендами, виникло близько V тис. до н.е. Для виготовлення цієї тканини китайці вирощували шовковицю, її листям годували шовкопрядів. З їхніх коконів отримували натуральну шовкову нитку.
Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів.
Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта тництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлісаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами - представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
Китай має приблизно 80% території - гори і плоскогір'я. У Східному Китаї розташовані найбільші рівнини, а також гори заввишки до 3000 м. Клімат тут мусонний. Густа мережа повновод¬них річок, більшість із них судноплавні. На півночі й південному сході збереглися великі лісові масиви. Найбільш родючі ґрунти розташовані на території Великої Китайської рівнини й рівнини Сунляо. У рельєфі Західного Китаю переважають високі гори, нагір’я, а також улоговини. Значна частина території має висоту більше ніж 3000 м. Клімат різко континентальний. Річок мало, вони мало¬водні, деякі періодично всихають. Більшість земель не придатні для ефективного ведення сільського господарства.
З давніх часів основним заняттям жителів країни було землеробство. Основною сільськогосподарською культурою в Китаї був рис, що приносив по 2-3 врожаї на рік. Для кращого обробітку полів селяни використовували биків. До того ж китайці навчилися застосовувати добрива. Це значно збільшувало врожаї, що сприяло процвітанню країни.
У Західному Китаї на плоскогір'я розвивалося скотарство.
Стародавній Китай є батьківщиною шовку, виробництво якого, за легендами, виникло близько V тис. до н.е. Для виготовлення цієї тканини китайці вирощували шовковицю, її листям годували шовкопрядів. З їхніх коконів отримували натуральну шовкову нитку.