Спочатку, коли тільки лиш дочитаєш твір, здається, що Дон Кіхот бідний безумець, що потонув у вирі власних мрій. Чоловік в 50 років раптово втрачає глузд і вирішує, що він ніхто інший, як лицар! Звучить абсурдно, але роман Мігеля де Сервантеса показує нам саме цю картину. Хоча може тут все значно глибше?
Дон Кіхот – збіднілий ідальго, який, начитавшись лицарських романів, схибнувся і став думати, що він і є лицар і віднині мусить здійснювати славні подвиги в ім’я своєї дами серця – Дульсінеї Тобоської. Дон Кіхот покинув реальний світ і занурився у світ власних фантазій. Чому він це зробив? Звичайно ж тому, що його не влаштовувало його власне життя. Проміняти бідну реальність на багату уяву – хіба в наш час не можна зустріти чимало таких прикладів? А Дон Кіхот, можливо, був одним з перших, хто наважився на таку “сміливість”. Тим не менш, він хотів робити добро іншим людям, а не тільки собі. І дарма, що часом це виглядало смішно і безглуздо, головне – його світлі помисли. Тож постає питанням чи справді Дон Кіхот безумець чи він просто мрійник, якого не задовольняли реалії його життя? Я думаю, що другий варіант і є відповіддю. Сучасний світ дуже багатогранний. Часто він може видатись дуже складним і тому людині легше поселитися в своєму вигаданому світі, ніж жити в реальному. Боротися за добро здається дуже важкою справою, тому краще звершувати ці справи в своєму маленькому світі, де все видається набагато легшим і простішим. Мрійники Дон Кіхоти живуть на всіх континентах і є різними за віком: підлітки, дорослі і навіть люди похилого віку. Так легше, так краще, так простіше. Але чи не краще наважитись жити в реальному світі? Скинути з себе полуду донкіхотства і робити щось хороше для себе і своїх ближніх тут і зараз, а не лише в своїх фантазіях? Я вважаю, що реальність краще, ніж будь-які мрії. А людям-Дон Кіхотам я можу лише дати пораду – насмільтесь покинути свій фантастичний притулок і ви побачите наскільки прекрасне реальне життя!
Спочатку, коли тільки лиш дочитаєш твір, здається, що Дон Кіхот бідний безумець, що потонув у вирі власних мрій. Чоловік в 50 років раптово втрачає глузд і вирішує, що він ніхто інший, як лицар! Звучить абсурдно, але роман Мігеля де Сервантеса показує нам саме цю картину. Хоча може тут все значно глибше?
Дон Кіхот – збіднілий ідальго, який, начитавшись лицарських романів, схибнувся і став думати, що він і є лицар і віднині мусить здійснювати славні подвиги в ім’я своєї дами серця – Дульсінеї Тобоської. Дон Кіхот покинув реальний світ і занурився у світ власних фантазій. Чому він це зробив? Звичайно ж тому, що його не влаштовувало його власне життя. Проміняти бідну реальність на багату уяву – хіба в наш час не можна зустріти чимало таких прикладів? А Дон Кіхот, можливо, був одним з перших, хто наважився на таку “сміливість”. Тим не менш, він хотів робити добро іншим людям, а не тільки собі. І дарма, що часом це виглядало смішно і безглуздо, головне – його світлі помисли. Тож постає питанням чи справді Дон Кіхот безумець чи він просто мрійник, якого не задовольняли реалії його життя? Я думаю, що другий варіант і є відповіддю. Сучасний світ дуже багатогранний. Часто він може видатись дуже складним і тому людині легше поселитися в своєму вигаданому світі, ніж жити в реальному. Боротися за добро здається дуже важкою справою, тому краще звершувати ці справи в своєму маленькому світі, де все видається набагато легшим і простішим. Мрійники Дон Кіхоти живуть на всіх континентах і є різними за віком: підлітки, дорослі і навіть люди похилого віку. Так легше, так краще, так простіше. Але чи не краще наважитись жити в реальному світі? Скинути з себе полуду донкіхотства і робити щось хороше для себе і своїх ближніх тут і зараз, а не лише в своїх фантазіях? Я вважаю, що реальність краще, ніж будь-які мрії. А людям-Дон Кіхотам я можу лише дати пораду – насмільтесь покинути свій фантастичний притулок і ви побачите наскільки прекрасне реальне життя!