Докажите,что жизнь героя-искреннее, добросовестное служение,преданность и самотдача. что означает для карла ивановича отсутствие ? какое значение он вкладывает в слово ? толстой детство !

Этот воздух пусть будет свидетелем —

Дальнобойное сердце его —

И в землянках — всеядный и деятельный,

Океан без окна, вещество…

Миллионы убитых задешево

Протоптали тропу в пустоте:

Доброй ночи! всего им хорошего

От лица земляных крепостей…

Шевелящимися виноградинами

Угрожают нам эти миры,

И висят городами украденными,

Золотыми обмолвками, ябедами,

Ядовитого холода ягодами

Растяжимых созвездий шатры, —

Золотые созвездий жиры…

Аравийское месиво, крошево —

Свет размолотых в луч скоростей —

И своими косыми подошвами

Свет стоит на сетчатке моей, —

Сквозь эфир, десятично означенный

Свет размолотых в луч скоростей

Начинает число, опрозрачненный

Светлой болью и молью нолей:

И за полем полей — поле новое

Трехугольным летит журавлем —

Весть летит светопыльной обновою

И от битвы давнишней светло…

Весть летит светопыльной обновою:

— Я не Лейпциг, я не Ватерлоо,

Я не битва народов — я новое —

От меня будет свету светло…

Для того ль должен череп развиться

Во весь лоб — от виска до виска,

Чтоб в его дорогие глазницы

Не могли не вливаться войска?

Развивается череп от жизни —

Во весь лоб — от виска до виска,

Чистотой своих швов он дразнит себя,

Понимающим куполом яснится,

Мыслью пенится, сам себе снится —

Чаша чаш и отчизна отчизне —

Звездным рубчиком шитый чепец —

Чепчик счастья — Шекспира отец…

Будут люди холодные, хилые

Убивать, холодать, голодать,

И в своей знаменитой могиле

Неизвестный положен солдат, —

Неподкупное небо окопное,

Небо крупных оптовых смертей —

За тобой, от тебя — целокупное —

Я губами несусь в темноте, —

За воронки, за насыпи, осыпи,

По которым он медлил и мглил —

Развороченных — пасмурный, оспенный

И приниженный гений могил…

строві Кіпр мешкав великий митець Пігмаліон. Він різьбив чудові статуї, які прикрашали храми богів. Жив Пігмаліон самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги.

Слава про скульптора поширювалася все далі, збільшувалася і його майстерність. Статуї, зроблені з мармуру або інших твердих матеріалів, були надзвичайно схожі на живих людей. Тільки через неприродно блідий колір шкіри було зрозуміло, що то статуї.

Одного разу Пігмаліону вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої жінки дивовижної краси. Чим частіше милувався Пігмаліон своїм творінням, тим більше Пігмаліон знаходив в ньому достоїнств. Йому стало здаватися, що жодна з смертних жінок не перевищує його статую красою і благородством. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав у майстерню. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі лампад – захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як це роблять закохані.  Він назвав її Галатеєю, одягнув її в пурпур і посадив поруч із собою на трон.