Повести Альберта Лиханова «Мальчик, которому не больно» и «Девочка, которой все равно». «Не сказка, для не взрослых» – так назвал писатель повесть о судьбе больного мальчика, на долю которого, кроме неизлечимой болезни, выпадают тяжкие, истинно взрослые испытания.
«Не сказка, для не взрослых» – так назвал писатель повесть о судьбе больного мальчика, на долю которого, кроме неизлечимой болезни, выпадают тяжкие, истинно взрослые испытания. Мальчик живет в доме за городом с Бабушкой, Папой и Мамой. Бабушка ухаживает за ним, Папа приводит врачей и выносит на руках гулять в сад, Мама зарабатывает деньги и вскоре решает уйти из этой семьи. А рядом с кроватью, где Мальчик проводит свои дни, маленький паучок по имени Чок сплел паутину и стал единственным другом больного малыша…
Розвиток дії: довга подорож до Одеської клініки по зору.
Кульмінація: у місті собача зграя накинулась на вовка, просипається вовчий інстинкт.
Розв'язка: Сашко приїхав додому сам. У степу вовк не може забути слова, почуті в кузні від хлопця.
Жанр твору: повість (прозовий твір; значний обсяг твору включає декілька великих частин); зображено багато подій: наприклад, зустріч вовка з Чепіжним на озері, перша зустріч Сашка зі Сіроманцем, визволення вовка, Сіроманець серед льотчиків, подорож до лікарні; діють багато персонажів, наприклад, Сашко, Чепіжний, батьки хлопчика, учителька, Галя Грушецька; усі події відбуваються тривалий час).
Короткий виклад твору.
Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше від водив зграю.
Біля озера вовк зустрічає мисливця, вибиває рушницю і заганяє по шию у воду.
З того часу мисливець Чепіжний мріє спіймати Сіроманця. З області приїхали на підмогу інші мисливці.
Стривожений останніми подіями хлопець Сашко не пішов до школи, а подався до лісу. Тут на стежці він зустрів Сіроманця. З переляку оторопів. Та коли вовк дружелюбно його лизнув, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями. Так вони познайомились. Сашко вирішує переховати вовка на глинищах. То було занедбане і заросле бур'янами місце, там колись добували глину для хат.
Для друзів настали дні щастя й тривог. Одного разу Сашко приніс Сіроманцю журнал з кольоровими зображенням тварин. Коли вовк не зреагував на картинки, хлопець зрозумів, що він сліпий.
Та одного дня Сіроманець не зустрів Сашка. По селі уже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями упіймали вовка.
Уночі Сашко іде до кузні, щоб визволити Сіроманця. Винахідливий та спритний хлопець по бересту заліз на дах, потім у кузню, ножем відрізав брезентовий пояс, якою скували тварину. «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» - ці слова назавжди закарбуються у пам'яті.
Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, вирвався на волю. Вовк біг у степ. Подалі від мисливців. Знайшов пристанище на полігоні, призвичаївся до життя льотчиків, котрі тренувалися там. Ніхто його не бачив. Коли прилетіли ворони, він прикинувся мертвим, щоб вполювати здобич.
Та біда прийшла раптово з холодною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його знесиленого знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк мирно живе серед людей. Особливо тварина потоваришувала з Андрійком. Одного дня хлопець зі Сіроманцем вирушають на прогулянку. У дорозі їх застала заметіль. Вовк вириває на снігу яму, щоб заховати Андрійка від пронизливого вітру. Завиває з надією та радістю, щоб подати людям сигнал. Коли льотчики знаходять Андрійка, він лежав на спині тварини.
З приходом весни, вовка щось бентежило. Сашко теж сумував, навіть почав гірше вчитись.
Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко несе замітку Чепіжному. Мисливець повинен зрозуміти, що Сіроманець незвичайний, він уміє жити з людьми. Та Чепіжного не змінити, він ненавидить тварину. Їде за нею в частину, але вовка там уже не було. Хлопець радіє, сподіваючись, що вовк повернеться до нього. Дійсно, на лісовій стежці Сашко знову зустрічає свого Сіроманця.
Якось на уроці вчителька розповідала про очну клініку імені Філатова в Одесі. Хлопець вирішує вилікувати там друга. Вони самі подаються в далеку дорогу.
Прийшовши до клініки, хлопець наказує вовкові чекати його, а сам заходить у клініку.
Раптом міські собаки вчули вовка. Коли вони накинулись на Сіроманця, проснувся його вовчий інстинкт. Він розкидав ненависних собак і помчав куди очі бачать.
Змучений дорогою, втратою друга, Сіроманець ішов добровільно до мисливців. На його щастя, їх не було.
Сашко довго шукав друга, та все марно. Додому він повернувся автобусом один.
Сіроманець бавився серед степової природи і згадував слова Сашка, почуті в кузні.
Повести Альберта Лиханова «Мальчик, которому не больно» и «Девочка, которой все равно». «Не сказка, для не взрослых» – так назвал писатель повесть о судьбе больного мальчика, на долю которого, кроме неизлечимой болезни, выпадают тяжкие, истинно взрослые испытания.
«Не сказка, для не взрослых» – так назвал писатель повесть о судьбе больного мальчика, на долю которого, кроме неизлечимой болезни, выпадают тяжкие, истинно взрослые испытания. Мальчик живет в доме за городом с Бабушкой, Папой и Мамой. Бабушка ухаживает за ним, Папа приводит врачей и выносит на руках гулять в сад, Мама зарабатывает деньги и вскоре решает уйти из этой семьи. А рядом с кроватью, где Мальчик проводит свои дни, маленький паучок по имени Чок сплел паутину и стал единственным другом больного малыша…
Объяснение:
ИМХО
Твір можна поділити на три частини.
Перша частина. Сашко знайомиться зі Сіроманцем.
Експозиція: спомин вовка.
Зав'язка: пригода на озері.
Розвиток дії: прилітають мисливці з області, перша знайомство Сашка зі сліпим старим вовком, переслідування Сіроманця.
Кульмінація: Чепіжний упіймав вовка.
Розв'язка: Сашко визволяє друга, вовк біжить у степ.
Друга частина. Сіроманець серед льотчиків.
Експозиція: Сіроманець сховався на полігоні, прийшла зима з холодом і голодом.
Зав'язка: льотчики знаходять вовка.
Розвиток дії: життя тварини серед людей, новий приятель Андрійко.
Кульмінація: пошуки Андрія, Сіроманець допомагає хлопчикові.
Розв'язка: льотчики знаходять дитину, знову весна, туга вовка за Сашком.
Третя частина. Подорож до очної клініки.
Експозиція: Сіроманець повертається.
Зав'язка: Сашко задумав вилікувати зір Сіроманцеві.
Розвиток дії: довга подорож до Одеської клініки по зору.
Кульмінація: у місті собача зграя накинулась на вовка, просипається вовчий інстинкт.
Розв'язка: Сашко приїхав додому сам. У степу вовк не може забути слова, почуті в кузні від хлопця.
Жанр твору: повість (прозовий твір; значний обсяг твору включає декілька великих частин); зображено багато подій: наприклад, зустріч вовка з Чепіжним на озері, перша зустріч Сашка зі Сіроманцем, визволення вовка, Сіроманець серед льотчиків, подорож до лікарні; діють багато персонажів, наприклад, Сашко, Чепіжний, батьки хлопчика, учителька, Галя Грушецька; усі події відбуваються тривалий час).
Короткий виклад твору.
Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше від водив зграю.
Біля озера вовк зустрічає мисливця, вибиває рушницю і заганяє по шию у воду.
З того часу мисливець Чепіжний мріє спіймати Сіроманця. З області приїхали на підмогу інші мисливці.
Стривожений останніми подіями хлопець Сашко не пішов до школи, а подався до лісу. Тут на стежці він зустрів Сіроманця. З переляку оторопів. Та коли вовк дружелюбно його лизнув, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями. Так вони познайомились. Сашко вирішує переховати вовка на глинищах. То було занедбане і заросле бур'янами місце, там колись добували глину для хат.
Для друзів настали дні щастя й тривог. Одного разу Сашко приніс Сіроманцю журнал з кольоровими зображенням тварин. Коли вовк не зреагував на картинки, хлопець зрозумів, що він сліпий.
Та одного дня Сіроманець не зустрів Сашка. По селі уже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями упіймали вовка.
Уночі Сашко іде до кузні, щоб визволити Сіроманця. Винахідливий та спритний хлопець по бересту заліз на дах, потім у кузню, ножем відрізав брезентовий пояс, якою скували тварину. «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» - ці слова назавжди закарбуються у пам'яті.
Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, вирвався на волю. Вовк біг у степ. Подалі від мисливців. Знайшов пристанище на полігоні, призвичаївся до життя льотчиків, котрі тренувалися там. Ніхто його не бачив. Коли прилетіли ворони, він прикинувся мертвим, щоб вполювати здобич.
Та біда прийшла раптово з холодною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його знесиленого знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк мирно живе серед людей. Особливо тварина потоваришувала з Андрійком. Одного дня хлопець зі Сіроманцем вирушають на прогулянку. У дорозі їх застала заметіль. Вовк вириває на снігу яму, щоб заховати Андрійка від пронизливого вітру. Завиває з надією та радістю, щоб подати людям сигнал. Коли льотчики знаходять Андрійка, він лежав на спині тварини.
З приходом весни, вовка щось бентежило. Сашко теж сумував, навіть почав гірше вчитись.
Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко несе замітку Чепіжному. Мисливець повинен зрозуміти, що Сіроманець незвичайний, він уміє жити з людьми. Та Чепіжного не змінити, він ненавидить тварину. Їде за нею в частину, але вовка там уже не було. Хлопець радіє, сподіваючись, що вовк повернеться до нього. Дійсно, на лісовій стежці Сашко знову зустрічає свого Сіроманця.
Якось на уроці вчителька розповідала про очну клініку імені Філатова в Одесі. Хлопець вирішує вилікувати там друга. Вони самі подаються в далеку дорогу.
Прийшовши до клініки, хлопець наказує вовкові чекати його, а сам заходить у клініку.
Раптом міські собаки вчули вовка. Коли вони накинулись на Сіроманця, проснувся його вовчий інстинкт. Він розкидав ненависних собак і помчав куди очі бачать.
Змучений дорогою, втратою друга, Сіроманець ішов добровільно до мисливців. На його щастя, їх не було.
Сашко довго шукав друга, та все марно. Додому він повернувся автобусом один.
Сіроманець бавився серед степової природи і згадував слова Сашка, почуті в кузні.