Михаил Александрович Шолохов, создавая роман-эпопею “Тихий Дон” в переломные годы революции и гражданской войны, большое место уделяет женщине-казачке: ее нелегкому труду в поле и дома, ее горю, ее щедрому сердцу. Незабываем образ матери Григория — Ильиничны. Вся жизнь ее в труде. Немало побоев приняла она от буйного и своенравного мужа, немало тревог познала, немало потерь перенесла она за годы войн: империалистической и гражданской. Ильинична — скромная и трудолюбивая женщина, она обладает мудрым умом, мужественным и твердым характером, большим, любящим сердцем. Она сумела обуздать и Пантелея Прокофьевича: незаметно, но твердо руководит им. Это под ее Влиянием муж не пустил в дом брата Натальи, Митьку Коршунова, узнав, что тот вырезал семью Михаила Кошевого. “Не хочу, чтобы ты поганил мой дом! И больше чтоб нога твоя ко мне не ступала. Нам, Мелеховым, палачи несродни, так-то!” — решительно заявил старик, руководимый суровым взглядом Ильиничны. Самую горячую любовь питала Ильинична к своему младшему сыну Грише. Его до последней минуты ждала она с войны, потеряв и мужа, и старшего сына, и обеих невесток. Перед смертью, собрав последние силы, вышла она ночью из хаты. “Светил полный месяц. Со степи набегал ветерок. От прикладка соломы на голый, выбитый каменными катками ток ложилась густая тень... Ильинична долго смотрела в сумеречную степную синь, а потом негромко, как будто он стоял тут же возле нее, позвала: — Гришенька! Родненький мой и уже другим, низким и глухим голосом сказала: — Кровинушка моя!” Преданно любит Григория и робкая Наталья. Ее любовь самоотверженная, покорная, но непонятны Наталье тяжелые думы, терзавшие Григория. Настоящую родственную душу находит Григорий в Аксинье. Когда Наталья упрекает ее за то, что та отнимает отца у детей, Аксинья отвечает: “У тебя хоть дети есть, а он у меня... один на всем белом свете! Первый и последний. Знаешь что? Давай о нем больше не гутарить. Жив будет он, оборонит его от смерти царица небесная, вернется — сам выберет...” Аксинья пронесла любовь к Григорию через всю свою трудную, исковерканную жизнь. Простая, неграмотная казачка, она обладала сложной, богатой душой. Писатель часто передает чувства, волнующие Аксинью, через восприятие ею окружающей природы. Вот после тяжелой болезни Аксинья впервые вышла на крыльцо и долго стояла, опьяненная свежестью весеннего воздуха. “Иным, чудно обновленным и обольстительным, предстал перед нею мир. Блестящими глазами она взволнованно смотрела вокруг, по-детски перебирая складки платья. Повитая туманом даль, затопленные талой водой яблони в саду, мокрая огорожа и дорога за ней с глубоко промытыми колеями — все казалось ей невиданно красивым, все цвело густыми и нежными красками, будто осиянное солнцем”. Жизнь без Григория, без любви была для Аксиньи невыносима, поэтому на призыв любимого ехать с ним она отвечает: “Гришенька, миленький, поползу...” Яркая, порывистая, самоотверженная Аксинья остается надолго в памяти читателей. Немалое достоинство роману “Тихий Дон” придает сочетание эпического изображения великих исторических событий с удивительной лиричностью повествования, передачей тончайших интимных переживаний людей, раскрытием их самых сокровенных чувств и мыслей, и в большей мере это относится I к описанию женских образов простых русских женщин.
Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Самую горячую любовь питала Ильинична к своему младшему сыну Грише. Его до последней минуты ждала она с войны, потеряв и мужа, и старшего сына, и обеих невесток. Перед смертью, собрав последние силы, вышла она ночью из хаты. “Светил полный месяц. Со степи набегал ветерок. От прикладка соломы на голый, выбитый каменными катками ток ложилась густая тень... Ильинична долго смотрела в сумеречную степную синь, а потом негромко, как будто он стоял тут же возле нее, позвала:
— Гришенька! Родненький мой и уже другим, низким и глухим голосом сказала: — Кровинушка моя!”
Преданно любит Григория и робкая Наталья. Ее любовь самоотверженная, покорная, но непонятны Наталье тяжелые думы, терзавшие Григория. Настоящую родственную душу находит Григорий в Аксинье. Когда Наталья упрекает ее за то, что та отнимает отца у детей, Аксинья отвечает: “У тебя хоть дети есть, а он у меня... один на всем белом свете! Первый и последний. Знаешь что? Давай о нем больше не гутарить. Жив будет он, оборонит его от смерти царица небесная, вернется — сам выберет...”
Аксинья пронесла любовь к Григорию через всю свою трудную, исковерканную жизнь. Простая, неграмотная казачка, она обладала сложной, богатой душой. Писатель часто передает чувства, волнующие Аксинью, через восприятие ею окружающей природы. Вот после тяжелой болезни Аксинья впервые вышла на крыльцо и долго стояла, опьяненная свежестью весеннего воздуха. “Иным, чудно обновленным и обольстительным, предстал перед нею мир. Блестящими глазами она взволнованно смотрела вокруг, по-детски перебирая складки платья. Повитая туманом даль, затопленные талой водой яблони в саду, мокрая огорожа и дорога за ней с глубоко промытыми колеями — все казалось ей невиданно красивым, все цвело густыми и нежными красками, будто осиянное солнцем”.
Жизнь без Григория, без любви была для Аксиньи невыносима, поэтому на призыв любимого ехать с ним она отвечает: “Гришенька, миленький, поползу...” Яркая, порывистая, самоотверженная Аксинья остается надолго в памяти читателей.
Немалое достоинство роману “Тихий Дон” придает сочетание эпического изображения великих исторических событий с удивительной лиричностью повествования, передачей тончайших интимных переживаний людей, раскрытием их самых сокровенных чувств и мыслей, и в большей мере это относится I к описанию женских образов простых русских женщин.
Объяснение:
Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/porivnyannya-obraziv-pleytena-i-treviliana/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua