у́тність (есенція) (дав.-гр. οὐσία, ὑπόστᾰσις; лат. essentia, substantia) — філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.
Категорія «сутність» нерозривно пов'язана із категорією «явище». Проте єдність сутності та явища не означає їхнього збігу. Це єдність відмінного: сутність завжди прихована за явищами. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, прихований від безпосереднього сприйняття.
Агностицизм розриває діалектичний зв'язок сутності і явища, розглядає сутність як непізнаванну «річ у собі», що не розкриває себе в явищах.
Ідеалісти наділяють сутність речей духовним, ідеальним змістом, вважаючи його первинним щодо матеріальної речі.
Наївний реалізм ототожнює сутність і явище, вважає, що речі по суті є такими, якими даються пізнанню в явищах.
Діалектичний матеріалізм розглядає сутність і явище у діалектичній єдності, як щаблі руху пізнання. Явище виражає якусь сторону сутності, сутність завжди проявляється в конкретних предметах або процесах.
Сутність може змінюватися, розвиватися відповідно до загальних законів розвитку матеріального світу.
За Е. Корет[1], сутність — внутрішньо конститутивний принцип кінцевого, через обмеження і виділення його з інших змістів буття що конструюють його визначеність. На відміну від буття (яке є принцип позитивності) — сутність є принцип негативний, принцип обмеження: через відносне заперечення інших змістів буття сутність, з одного боку, негативним чином обмежує, виділяє дане кінцеве суще з інших; а з іншого боку, завдяки певному характеру кожного заперечення, позитивним чином надає даному кінцевому сущого визначеність змісту, смисловий образ даного кінцевого сущого. Завдяки негативності обмеження сутність здійснює позитивність сутнісних і смислових образів кінцевих речей. З сутністю виникає конкретна визначеність сущого. Завдяки своїй суті кінцеве суще виділяється як відносне з абсолютного, як кінцеве з нескінченного буття. В метафізиці сутність розуміється як що не належить ні буття, ні НЕ-буття, як «щось середнє між ними»: як потенція, можливість буття по відношенню до дійсності буття. Говорячи простою мовою, сутністю називається те, завдяки чому щось є то, що воно є.
В логіці сутність — це невід'ємне якість, без якого предмет неможливо мислити. Сутність предмета виражається в його визначенні.
У просторіччі синонімами слова сутність часто є слова «суть», «ідея», «призначення», «функція».
Сутність виявляється відповіддю на питання: «Що є суще?», яке слід відрізняти від питання про буття: «Чи є?» («Чи існує?»).
Денискины рассказы" Виктора Драгунского - книга про детей и для детей. Его герои - добрые наивные мальчишки из окружения Дениски Кораблева, озорного, непослушного, но очень искреннего и отзывчивого мальчишки. Он всегда попадает в какие-нибудь нелепые и часто смешные истории.
Драгунский учит доброте, искренней дружбе, милосердию, отзывчивости, но в то же время некоторыми своими рассказами он предостерегает мальчиков и девочек от необдуманных поступков, учит их быть осторожными, аккуратными и не верить слепо каждому встречному-поперечному.
у́тність (есенція) (дав.-гр. οὐσία, ὑπόστᾰσις; лат. essentia, substantia) — філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.
Категорія «сутність» нерозривно пов'язана із категорією «явище». Проте єдність сутності та явища не означає їхнього збігу. Це єдність відмінного: сутність завжди прихована за явищами. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, прихований від безпосереднього сприйняття.
Агностицизм розриває діалектичний зв'язок сутності і явища, розглядає сутність як непізнаванну «річ у собі», що не розкриває себе в явищах.
Ідеалісти наділяють сутність речей духовним, ідеальним змістом, вважаючи його первинним щодо матеріальної речі.
Наївний реалізм ототожнює сутність і явище, вважає, що речі по суті є такими, якими даються пізнанню в явищах.
Діалектичний матеріалізм розглядає сутність і явище у діалектичній єдності, як щаблі руху пізнання. Явище виражає якусь сторону сутності, сутність завжди проявляється в конкретних предметах або процесах.
Сутність може змінюватися, розвиватися відповідно до загальних законів розвитку матеріального світу.
За Е. Корет[1], сутність — внутрішньо конститутивний принцип кінцевого, через обмеження і виділення його з інших змістів буття що конструюють його визначеність. На відміну від буття (яке є принцип позитивності) — сутність є принцип негативний, принцип обмеження: через відносне заперечення інших змістів буття сутність, з одного боку, негативним чином обмежує, виділяє дане кінцеве суще з інших; а з іншого боку, завдяки певному характеру кожного заперечення, позитивним чином надає даному кінцевому сущого визначеність змісту, смисловий образ даного кінцевого сущого. Завдяки негативності обмеження сутність здійснює позитивність сутнісних і смислових образів кінцевих речей. З сутністю виникає конкретна визначеність сущого. Завдяки своїй суті кінцеве суще виділяється як відносне з абсолютного, як кінцеве з нескінченного буття. В метафізиці сутність розуміється як що не належить ні буття, ні НЕ-буття, як «щось середнє між ними»: як потенція, можливість буття по відношенню до дійсності буття. Говорячи простою мовою, сутністю називається те, завдяки чому щось є то, що воно є.
В логіці сутність — це невід'ємне якість, без якого предмет неможливо мислити. Сутність предмета виражається в його визначенні.
У просторіччі синонімами слова сутність часто є слова «суть», «ідея», «призначення», «функція».
Сутність виявляється відповіддю на питання: «Що є суще?», яке слід відрізняти від питання про буття: «Чи є?» («Чи існує?»).
Объяснение:
Денискины рассказы" Виктора Драгунского - книга про детей и для детей. Его герои - добрые наивные мальчишки из окружения Дениски Кораблева, озорного, непослушного, но очень искреннего и отзывчивого мальчишки. Он всегда попадает в какие-нибудь нелепые и часто смешные истории.
Драгунский учит доброте, искренней дружбе, милосердию, отзывчивости, но в то же время некоторыми своими рассказами он предостерегает мальчиков и девочек от необдуманных поступков, учит их быть осторожными, аккуратными и не верить слепо каждому встречному-поперечному.
Хорошая книга, добрая, без жестокости и насилия.