Он не настаивал. "Ну, что соседки? Что Татьяна? Что Ольга резвая твоя?" - Налей еще мне полстакана... Довольно, милый... Вся семья Здорова; кланяться велели. Ах, милый, как похорошели У Ольги плечи, что за грудь! Что за душа!...Когда-нибудь Заедем к ним; ты их обяжешь; А то, мой друг, суди ты сам: Два раза заглянул, а там Уж к ним и носу не покажешь. Да вот... какой же я болван! Ты к ним на той неделе зван. XLIX "Я?" - Да, Татьяны именины В субботу. Оленька и мать Велели звать, и нет причины Тебе на зов не приезжать. - "Но куча будет там народу И всякого такого сброду..." - И, никого, уверен я! Кто будет там? своя семья. Поедем, сделай одолженье! Ну, что ж? - "Согласен". - Как ты мил! - При сих словах он осушил Стакан, соседке приношенье, Потом разговорился вновь Про Ольгу: такова любовь!" (с) Если это называется "настаивал", то извольте - он настаивал потому, что Ларины знали о их дружбе и, если бы Онегин не приехал, Ленского бы замучали вопросами и упреками, что он того не уговорил... Его, надо пологать, часто третировали на этот счет, ибо в деревне скучно...
Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних. «Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки: 1) філософська проблематика; 2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя; 3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського існування); 4) неоднозначність позиції автора
"Ну, что соседки? Что Татьяна?
Что Ольга резвая твоя?"
- Налей еще мне полстакана...
Довольно, милый... Вся семья
Здорова; кланяться велели.
Ах, милый, как похорошели
У Ольги плечи, что за грудь!
Что за душа!...Когда-нибудь
Заедем к ним; ты их обяжешь;
А то, мой друг, суди ты сам:
Два раза заглянул, а там
Уж к ним и носу не покажешь.
Да вот... какой же я болван!
Ты к ним на той неделе зван.
XLIX
"Я?" - Да, Татьяны именины
В субботу. Оленька и мать
Велели звать, и нет причины
Тебе на зов не приезжать. -
"Но куча будет там народу
И всякого такого сброду..."
- И, никого, уверен я!
Кто будет там? своя семья.
Поедем, сделай одолженье!
Ну, что ж? - "Согласен". - Как ты мил! -
При сих словах он осушил
Стакан, соседке приношенье,
Потом разговорился вновь
Про Ольгу: такова любовь!" (с)
Если это называется "настаивал", то извольте - он настаивал потому, что Ларины знали о их дружбе и, если бы Онегин не приехал, Ленского бы замучали вопросами и упреками, что он того не уговорил... Его, надо пологать, часто третировали на этот счет, ибо в деревне скучно...
Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних. «Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки: 1) філософська проблематика; 2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя; 3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського існування); 4) неоднозначність позиції автора
Объяснение: