Цей роман написаний у віршованій формі і є центральним у творчості Пушкіна. Поет писав його протягом восьми років і відбив у творі побут і звичаї російського суспільства напередодні декабристського повстання. Головний герой, чиє ім'я отримав і сам роман-Євген Онєгін. Це молодий столичний франт, який звик отримувати від життя все, не докладаючи при цьому ніяких зусиль. Він потрапляє в село і намагається себе розважити. Беручи участь у прийомах, він говорить розумні промови, але насправді знання Євгена поверхневі. Онєгін зовсім не дурний, він наділений інтелектом, здатністю критично мислити, йому також не чужа певна частка романтизму. Але головна його риса, на мій погляд – це егоїзм. Він стурбований лише власними переживаннями і нічиї біди його більше не хвилюють. Про це яскраво свідчить дуель Онєгіна з Ленським. Адже вони спілкувалися і були якщо не друзями, то приятелями. Євгену нічого не варто було звести сварку з молодим поетом на «ні», адже він сам був у ній винен, заграючи з коханою Ленського. Але він не став цього робити і вбив поета на дуелі. Так само він чинить і з закоханою в нього Тетяною. Провінційна дівчина за наївністю відкрила йому своє серце, а Євген знехтував її почуттями. Пізніше він подорожує в пошуках сенсу життя, намагається знайти себе. Коли ж герой повертається до столиці, він зустрічає Тетяну заміжньою жінкою. Вона сильно змінилася, стала неприступною і гордою. Тоді він сам зізнається їй у коханні, але Тетяна не приймає його зізнань. Пушкін переплів у своєму романі безліч ліній. Це і нерозділене кохання, і моральна каліцтво аристократії, і неспроможність давно вкоріненого кріпосницького ладу. Автор дуже точно описав навколишню його дійсність. Читаючи рядки роману, переймаєшся співчуттям до героїв, переживаєш разом з ними. А завдяки красивому складу його хочеться перечитувати знову і знову.
Лицо Илюши довольно незначительно: горбоносое, вытянутое, подслеповатое. Губы сжатые, сдвинутые брови, волосы жёлтые почти белые. Одет в новые лапти и онучи, толстая верёвка, три раза перевитая вокруг стана, тщательно стягивает его опрятную чёрную свитку.
Илюша рассказывает и знает больше историй, чем Павел. Он убеждён в своих рассказах, говорит с жаром, испытывает страх, он многословен и эмоционален.
С любовью и нежностью рисует Тургенев в рассказе «Бежин луг» крестьянских детей, их богатый духовный мир, их умение тонко чувствовать красоту природы. Писатель стремился не только пробудить в читателе чувство любви и уважения к деревенским ребятишкам, но и заставлял задуматься над их дальнейшей судьбой. Автора всегда привлекали к себе люди, духовно и эмоционально одаренные, честные и искренние. Такие люди живут и на страницах его произведений, и живут, так же как бывает и в действительности, очень непросто, потому что это люди высоких моральных принципов, высокой требовательности к себе и к другим.
Образы мальчиков - героев рассказа - овеяны лирическим настроением грусти и сочувствия. Но заканчивается он жизнеутверждающей, праздничной картиной наступающего утра.
Лицо Илюши довольно незначительно: горбоносое, вытянутое, подслеповатое. Губы сжатые, сдвинутые брови, волосы жёлтые почти белые. Одет в новые лапти и онучи, толстая верёвка, три раза перевитая вокруг стана, тщательно стягивает его опрятную чёрную свитку.
Илюша рассказывает и знает больше историй, чем Павел. Он убеждён в своих рассказах, говорит с жаром, испытывает страх, он многословен и эмоционален.
С любовью и нежностью рисует Тургенев в рассказе «Бежин луг» крестьянских детей, их богатый духовный мир, их умение тонко чувствовать красоту природы. Писатель стремился не только пробудить в читателе чувство любви и уважения к деревенским ребятишкам, но и заставлял задуматься над их дальнейшей судьбой. Автора всегда привлекали к себе люди, духовно и эмоционально одаренные, честные и искренние. Такие люди живут и на страницах его произведений, и живут, так же как бывает и в действительности, очень непросто, потому что это люди высоких моральных принципов, высокой требовательности к себе и к другим.
Образы мальчиков - героев рассказа - овеяны лирическим настроением грусти и сочувствия. Но заканчивается он жизнеутверждающей, праздничной картиной наступающего утра.