Одіссей, герой Троянської війни, тепер постає перед нами як мандрівник мимоволі, відкривач нових земель. Він відмінно володіє і мечем, і веслом, і знаряддями праці, і словом. У цьому образі втілено народне начало. Дослідники називають Одіссея "хитромудрим", "мудрим", "за розумом рівним Зевсу", підкреслюючи його дипломатичний талант, дар ораторського мистецтва, далекоглядність, обережність і завбачливість. Він жорстокий у своїй помсти, як жорстокі інші герої далеких і суворих часів "дитинства людства". Але визначальною рисою характеру Одіссея є любов до батьківщини. Навіть на безсмертя герой не згоден проміняти свою Ітаку, сім’ю, дружину, сина.
Портрет Марусі: "Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку та все сама собi заплiта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, коли й не бiльш, а на шиї... та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус* (*Єднус — дукач.) i у кольцi зверху камiнець, червоненький... так так i сяє! Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянськi дiвчата, що у панiв понавчались: цур їм! Зогрiшиш тiльки, дивлячись на таких! —-
Не так було у нашої Марусi, Наумової та Настиної дочки, ось що я розказую, а її, знаєте, звали Марусею. Що було, то й було, та як прикрито та закрито, то i для дiвчини чепурнiш, i хто на неї дивиться, i хто з нею говорить, то все-таки звичайнiш.
Сорочка на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнiї рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на нiй картацька, черчата* (*Черчатий — пофарбований у червоне.), ще материнська — придана; тепер вже таких не роблять. I яких-то цвiтiв, там не було? Батечку мiй та й годi! Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як пiдпережеться, так так рукою i обхватиш, — ще ж то не дуже i стягнеться. Хусточка у пояса мережована i з вишитими орлами, i, ляхiвка з-пiд плахти тож вимережована й з китичками; панчiшки синi, суконцi, i червонi черевички. От така як вийде, то що i твоя панночка! Iде, як павичка, не дуже по усiм усюдам розгляда, а тiльки дивиться пiд ноги. Коли з старшим себе зострiлась, зараз низенько вклонилась та й каже: "Здрастуйте, дядюшка!" або: "Здоровi, тiтусю!" I таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться i ласкаво заговорить".
Василь: "Хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синiй i китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки пiдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрi, шкаповi, з пiдковами. Як пришивали боярам до шапок квiтки, то усi клали по шагу, хто-хто два, та й лакей з панського двора i той п'ять шагiв положив, що усi здивувались, а Василь усе вижидав та усе в кишенi довбавсь; а далi витяг капшучок, а там таки дещо бряжчало, засунув пальцi, достав та й положив на викуп шапки, за квiтку, цiлiсiнький гривеник!.."
Одіссей, герой Троянської війни, тепер постає перед нами як мандрівник мимоволі, відкривач нових земель. Він відмінно володіє і мечем, і веслом, і знаряддями праці, і словом. У цьому образі втілено народне начало. Дослідники називають Одіссея "хитромудрим", "мудрим", "за розумом рівним Зевсу", підкреслюючи його дипломатичний талант, дар ораторського мистецтва, далекоглядність, обережність і завбачливість. Він жорстокий у своїй помсти, як жорстокі інші герої далеких і суворих часів "дитинства людства". Але визначальною рисою характеру Одіссея є любов до батьківщини. Навіть на безсмертя герой не згоден проміняти свою Ітаку, сім’ю, дружину, сина.
Портрет Марусі: "Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку та все сама собi заплiта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, коли й не бiльш, а на шиї... та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус* (*Єднус — дукач.) i у кольцi зверху камiнець, червоненький... так так i сяє! Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянськi дiвчата, що у панiв понавчались: цур їм! Зогрiшиш тiльки, дивлячись на таких! —-
Не так було у нашої Марусi, Наумової та Настиної дочки, ось що я розказую, а її, знаєте, звали Марусею. Що було, то й було, та як прикрито та закрито, то i для дiвчини чепурнiш, i хто на неї дивиться, i хто з нею говорить, то все-таки звичайнiш.
Сорочка на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнiї рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на нiй картацька, черчата* (*Черчатий — пофарбований у червоне.), ще материнська — придана; тепер вже таких не роблять. I яких-то цвiтiв, там не було? Батечку мiй та й годi! Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як пiдпережеться, так так рукою i обхватиш, — ще ж то не дуже i стягнеться. Хусточка у пояса мережована i з вишитими орлами, i, ляхiвка з-пiд плахти тож вимережована й з китичками; панчiшки синi, суконцi, i червонi черевички. От така як вийде, то що i твоя панночка! Iде, як павичка, не дуже по усiм усюдам розгляда, а тiльки дивиться пiд ноги. Коли з старшим себе зострiлась, зараз низенько вклонилась та й каже: "Здрастуйте, дядюшка!" або: "Здоровi, тiтусю!" I таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться i ласкаво заговорить".
Василь: "Хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синiй i китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки пiдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрi, шкаповi, з пiдковами. Як пришивали боярам до шапок квiтки, то усi клали по шагу, хто-хто два, та й лакей з панського двора i той п'ять шагiв положив, що усi здивувались, а Василь усе вижидав та усе в кишенi довбавсь; а далi витяг капшучок, а там таки дещо бряжчало, засунув пальцi, достав та й положив на викуп шапки, за квiтку, цiлiсiнький гривеник!.."