Образ Євгенія Онєгіна дуже суперечливий. Негативні риси його характеру — індивідуалізм, егоїзм, холодність, практична бездіяльність — поєднуються в нім з позитивними, такими, як "душі пряме благородство». У нім ми бачимо і ознаки прогресивності і обізнаності. Образ Євгенія Онєгіна типовий для описуваної в романі епохи, але в той же час він виділяється з середовища, до якого належить. Передусім його відрізняє "різкий, охолоджений розум», схильність до "уїдливої суперечки» і "жарту з жовчю навпіл». Він далекий від світського і провінційного дворянства, яке він перевершує своїм розумом, але його не можна віднести і до прогресивної молоді, оскільки у нього немає ідеалу в житті, до якого можна було б прагнути.Таким чином, Євгеній Онєгін стає "зайвою людиною». Належачи до світла, він зневажає його. Онєгін не знаходить свого істинного призначення і місця в житті, він обтяжується своєю самотністю. Говорячи словами Герцена, "Онєгін… зайва людина в тому середовищі, де він знаходиться, не маючи потрібної сили характеру, щоб вирватися з неї».
Этот рассказ написал известный русский писатель Л.Андреев в 1901 году. Во многих его произведениях отразились впечатления его детских и юношеских лет . Родительский дом, где эти годы, находился на окраине Орла. Андреев повседневно наблюдал быт мещан, мелких ремесленников, кустарей, видел беспросветную нужду этих людей. В своих рассказах он поднимает голос в защиту слабых и обездоленных, униженных и несчастных людей. Героиня рассказа не человек, а собака с говорящей кличкой – Кусака, но она появилась потом. Это животное никому не принадлежало, ей приходилось терпеть голод и холод. Она была постоянно гонима дворовыми собаками, которыми тоже были вечно голодными, ее всегда обижали ребятишки, которые при ее появлении бросали в нее камнями и палками. Терпеть приходилось и от взрослых, которые не щадили бедное животное. Один раз только мужик-пропойца и приласкал ее, но и то ненадолго. Он затем, вспомнив все обиды от людей, пнул собаку, которая приблизилась к нему, поверив в его доброту. С тех пор Кусака никому не доверяла. С большим сочувствием автор описывает все злоключения этой собаки. Но с началом весны в ее жизни произошли изменения. На дачу, где обитала собака, приехали люди, они радовались теплу и приволью, были шумны и веселы. Но собака, бесшумно подкравшись , схватила за подол хорошенькую девушку в форменном платье, которая закружилась от радости. Так собака и получила свою кличку – Кусака. Она привыкла не доверять никому, потому что никогда не видела ничего хорошего от людей. Но приехавшие дачники оказались добрыми людьми. Они хотели вначале прогнать испугавшую их собаку, но потом к ней привыкли и даже стали считать ее своей. Кусака хорошо изучила их привычки, но медленно шла на сближение, слишком много ей пришлось перетерпеть. Но ласка в итоге сделала свое дело. Как говорит автор, «всею собачьей душой» Кусака расцвела. Она наконец-то была счастлива, потому что ее любили, к ней были ласковы, ее кормили. Собака стала просто неузнаваемой, ее шерсть залоснилась, как атлас. Она почувствовала себя гордой и независимой, поэтому никому и в голову не приходило дразнить ее. Кусака даже научилась играть, потому что жизнь ее стала такой приятной и беззаботной. Полюбили собаку и дачники, и за эту любовь Кусака платила добром: по ночам был громок и бдителен ее сторожевой лай. Автор старается проникнуть во внутренний мир животного, он показывает все изменения, которые происходят с ней тогда, когда в ее жизни встретились добрые люди. Он хочет сказать нам, что добро и ласка сделать многое. Л.Андреев очень сочувствует собаке, когда ее жизнь тяжела , и радуется, что та «расцвела» от доброты и заботы. Он осуждает ту жестокость, которая есть в жизни людей, он показывает, каким тяжким бременем ложится она в душу. И человек, и животное становятся озлобленными, если видят вокруг себя ненависть, жестокость. Но меняется жизнь – меняется и герой, ласковой становится собака, она преданна людям, которые к ней отнеслись по-доброму. Но автор осуждает этих людей за безответственность. Кончилось лето , и опять остается Кусака одна. А ей еще тяжелее, она опять столкнулась с предательством. Л Андреев своим рассказом заставляет людей задуматься над своими поступками. Как сказал известный французский писатель Антуан де Сент-Экзюпери: «Мы в ответе за тех, кого приручили».
Негативні риси його характеру — індивідуалізм,
егоїзм, холодність, практична бездіяльність —
поєднуються в нім з позитивними, такими, як
"душі пряме благородство». У нім ми бачимо і
ознаки прогресивності і обізнаності. Образ
Євгенія Онєгіна типовий для описуваної в
романі епохи, але в той же час він виділяється
з середовища, до якого належить. Передусім
його відрізняє "різкий, охолоджений розум»,
схильність до "уїдливої суперечки» і "жарту з
жовчю навпіл». Він далекий від світського і
провінційного дворянства, яке він перевершує
своїм розумом, але його не можна віднести і
до прогресивної молоді, оскільки у нього
немає ідеалу в житті, до якого можна було б
прагнути.Таким чином, Євгеній Онєгін стає
"зайвою людиною». Належачи до світла, він
зневажає його. Онєгін не знаходить свого
істинного призначення і місця в житті, він
обтяжується своєю самотністю. Говорячи
словами Герцена, "Онєгін… зайва людина в
тому середовищі, де він знаходиться, не
маючи потрібної сили характеру, щоб
вирватися з неї».