Мабуть, кожен з нас рано чи пізно ставить собі запитання: «У чому полягає суть мого існування?» Люди все своє життя шукають відповідь, комусь це дається легко, а хтось, лежачи на смертному одрі, усвідомлює, що так і не зміг віднайти істину. Ще одне «вічне» питання — «У чому полягає щастя?» Для когось воно ховається в дрібницях, для інших — у знаходженні сенсу життя. Хтось так і не усвідомлює, що щастя завжди поруч: до нього просто варто протягнути руку, зробити перший крок у вірному напрямку.
Іван Дідух — головний герой новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Саме в нього варто повчитись не тільки надзвичайної наполегливості та сили духу, а й уміння радіти тому, що в тебе є. Адже чоловік, вернувшись з десятилітньої служби у війську, отримав у спадок всього-на-всього клаптик землі, яка була передана йому від батьків. Та й та була не дуже родюча: це був горб, занедбаний і забутий, з якого жінки в селі копали пісок, через що він зяяв численними ямами і провалами. Іван Дідух зумів зібрати свою волю в кулак, та, запрігшись разом зі своїм конем, стати до обробки землі. Він важко працював, рясно зрошуючи горб своїм потом. Здавалося б, що життя в Канаді, яке чекало його через стільки років непосильного труду, мало принести щастя чоловікові. Але еміграція стала для нього трагедією: Іван Дідух не міг усвідомити, що змушений кинути усе те, на що поклав не один рік титанічних зусиль, у що він вклав свою душу.
Від’їжджаючи, чоловік поставив на горбі камінний хрест. На цьому були вибиті імена подружжя Дідухів. Не знаючи долі селянина можна подумати, що це доволі егоїстичний поступок. Проте заглибившись в деталі життя Івана Дідуха ми бачимо, що насправді цей камінний хрест — не просто знак, який має нагадувати односельчанам про сім’ю, яка володіла горбом. Це — пам’ятник тій сізіфовій праці, яку здійснював з року в рік бідний селянин. Сцена прощання з жителями села неспроста нагадує читачеві похорон: від’їжджаючи, Іван Дідух прощається з усім своїм попереднім життям, з тим, що було сенсом його існування протягом багатьох років.
Створюючи такий знаковий символ, Василь Стефаник заклав у нього глибокий зміст і підтекст: камінний хрест — це втілення трагізму долі усіх українців-емігрантів, які наприкінці 19 століття були змушені їхати за океан у пошуках кращого життя. Це пам’ятка про всі ті українські сім’ї, яких не змогла прогодувати та утримати рідна земля. Це згадка про тих українців, які не мали змогли віддати всю свою любов та працелюбність краю, який приютив їх в дитинстві.
Новела Василя Стефаника «Камінний хрест» — це художнє втілення реальної історії, яка трапилась в сім’ї Стефана Дідуха, що став прототипом головного героя твору. І сьогодні справді на одному з горбів Івано-Франківщини стоїть ця пам’ятка усім українським емігрантам. Покоління змінились, і, можливо, нащадки цих селян уже й не пам’ятають рідного коріння. Забулись традиції, загубилась мова. А хрест все стоїть — як німе нагадування про тих, хто вже ніколи не повернеться до України…
Главным персонажем повести Александра Грина является мечтательная и искренняя девушка Ассоль. Эта девушка - один из самых романтических персонажей русской литературы XX века.
Мать Ассоль рано умерла, и ее вырастил отец – моряк и ремесленник Лонгрен. Жители деревни их не любили. Девочка с ранних лет привыкла к одиночеству. Окружающие её отвергли, ей приходилось терпеть насмешки и оскорбления. Ассоль даже считали сумасшедшей. Она рассказала односельчанам историю о встрече с чародеем, который пророчил, что за ней в назначенный час приплывёт благородный принц на корабле с парусами алого цвета. После этого её прозвали корабельной Ассолью.
По своему складу героиня отличается яркой фантазией и искренним сердцем. Ассоль смотрит на мир широко распахнутыми глазами, она верит в свой идеал и никогда не откажется от мечты. У неё богатый внутренний мир и она умеет видеть глубокий смысл в простых вещах.
Ассоль образованна и любит читать. Ей присущи трудолюбие и любовь к природе. С растениями она общается, как с живыми существами, проявляет о них заботу. Когда же Ассоль подрастает, то становится по-настоящему красивой. Ей к лицу любые наряды. Она милая и обаятельная девушка. Её лицо чистое и светлое, как у ребёнка.
В душе Ассоль всегда лелеяла свою сокровенную мечту о корабле с алыми парусами. Даже отец девочки надеялся, что через время она выбросит из головы предсказание волшебника Эгля. Но самозабвенно грезить и игнорировать злые выпады односельчан укрепили дух девушки. В ее жизни настал час для чуда. Она повстречала того, кто понял её чуткую юную душу и осуществил сокровенную мечту. У берегов её родной деревни появилось судно с алыми парусами. Его построил для Ассоль капитан Грэй – благородный моряк, который узнал историю Ассоль и воплотил ее в действительность.
Героиня повести-феерии является настоящим символом такого вечного и достойного чувства, как вера. Её душу переполняют эмоции и переживания, она чувственная и открытая, но при этом обладает сильным и несгибаемым духом. Ассоль не отпустила свои грёзы. И поэтому они сбылись.
Источник: Характеристика Ассоль из произведения Алые паруса 6 класс
Объяснение:
Мабуть, кожен з нас рано чи пізно ставить собі запитання: «У чому полягає суть мого існування?» Люди все своє життя шукають відповідь, комусь це дається легко, а хтось, лежачи на смертному одрі, усвідомлює, що так і не зміг віднайти істину. Ще одне «вічне» питання — «У чому полягає щастя?» Для когось воно ховається в дрібницях, для інших — у знаходженні сенсу життя. Хтось так і не усвідомлює, що щастя завжди поруч: до нього просто варто протягнути руку, зробити перший крок у вірному напрямку.
Іван Дідух — головний герой новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Саме в нього варто повчитись не тільки надзвичайної наполегливості та сили духу, а й уміння радіти тому, що в тебе є. Адже чоловік, вернувшись з десятилітньої служби у війську, отримав у спадок всього-на-всього клаптик землі, яка була передана йому від батьків. Та й та була не дуже родюча: це був горб, занедбаний і забутий, з якого жінки в селі копали пісок, через що він зяяв численними ямами і провалами. Іван Дідух зумів зібрати свою волю в кулак, та, запрігшись разом зі своїм конем, стати до обробки землі. Він важко працював, рясно зрошуючи горб своїм потом. Здавалося б, що життя в Канаді, яке чекало його через стільки років непосильного труду, мало принести щастя чоловікові. Але еміграція стала для нього трагедією: Іван Дідух не міг усвідомити, що змушений кинути усе те, на що поклав не один рік титанічних зусиль, у що він вклав свою душу.
Від’їжджаючи, чоловік поставив на горбі камінний хрест. На цьому були вибиті імена подружжя Дідухів. Не знаючи долі селянина можна подумати, що це доволі егоїстичний поступок. Проте заглибившись в деталі життя Івана Дідуха ми бачимо, що насправді цей камінний хрест — не просто знак, який має нагадувати односельчанам про сім’ю, яка володіла горбом. Це — пам’ятник тій сізіфовій праці, яку здійснював з року в рік бідний селянин. Сцена прощання з жителями села неспроста нагадує читачеві похорон: від’їжджаючи, Іван Дідух прощається з усім своїм попереднім життям, з тим, що було сенсом його існування протягом багатьох років.
Створюючи такий знаковий символ, Василь Стефаник заклав у нього глибокий зміст і підтекст: камінний хрест — це втілення трагізму долі усіх українців-емігрантів, які наприкінці 19 століття були змушені їхати за океан у пошуках кращого життя. Це пам’ятка про всі ті українські сім’ї, яких не змогла прогодувати та утримати рідна земля. Це згадка про тих українців, які не мали змогли віддати всю свою любов та працелюбність краю, який приютив їх в дитинстві.
Новела Василя Стефаника «Камінний хрест» — це художнє втілення реальної історії, яка трапилась в сім’ї Стефана Дідуха, що став прототипом головного героя твору. І сьогодні справді на одному з горбів Івано-Франківщини стоїть ця пам’ятка усім українським емігрантам. Покоління змінились, і, можливо, нащадки цих селян уже й не пам’ятають рідного коріння. Забулись традиції, загубилась мова. А хрест все стоїть — як німе нагадування про тих, хто вже ніколи не повернеться до України…
Объяснение:
Главным персонажем повести Александра Грина является мечтательная и искренняя девушка Ассоль. Эта девушка - один из самых романтических персонажей русской литературы XX века.
Мать Ассоль рано умерла, и ее вырастил отец – моряк и ремесленник Лонгрен. Жители деревни их не любили. Девочка с ранних лет привыкла к одиночеству. Окружающие её отвергли, ей приходилось терпеть насмешки и оскорбления. Ассоль даже считали сумасшедшей. Она рассказала односельчанам историю о встрече с чародеем, который пророчил, что за ней в назначенный час приплывёт благородный принц на корабле с парусами алого цвета. После этого её прозвали корабельной Ассолью.
По своему складу героиня отличается яркой фантазией и искренним сердцем. Ассоль смотрит на мир широко распахнутыми глазами, она верит в свой идеал и никогда не откажется от мечты. У неё богатый внутренний мир и она умеет видеть глубокий смысл в простых вещах.
Ассоль образованна и любит читать. Ей присущи трудолюбие и любовь к природе. С растениями она общается, как с живыми существами, проявляет о них заботу. Когда же Ассоль подрастает, то становится по-настоящему красивой. Ей к лицу любые наряды. Она милая и обаятельная девушка. Её лицо чистое и светлое, как у ребёнка.
В душе Ассоль всегда лелеяла свою сокровенную мечту о корабле с алыми парусами. Даже отец девочки надеялся, что через время она выбросит из головы предсказание волшебника Эгля. Но самозабвенно грезить и игнорировать злые выпады односельчан укрепили дух девушки. В ее жизни настал час для чуда. Она повстречала того, кто понял её чуткую юную душу и осуществил сокровенную мечту. У берегов её родной деревни появилось судно с алыми парусами. Его построил для Ассоль капитан Грэй – благородный моряк, который узнал историю Ассоль и воплотил ее в действительность.
Героиня повести-феерии является настоящим символом такого вечного и достойного чувства, как вера. Её душу переполняют эмоции и переживания, она чувственная и открытая, но при этом обладает сильным и несгибаемым духом. Ассоль не отпустила свои грёзы. И поэтому они сбылись.
Источник: Характеристика Ассоль из произведения Алые паруса 6 класс