Марко Кропивницький "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" Цитата:О к с а н а. (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж тепер ви так пишаєтесь? Одначе... що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не ти зовсім хотіла сказати... (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син любив мене, що вашого сина і я любила...
Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль... Хотіла сказати таке слово, у котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!.. «Мертвого з гроба не вертають...» І ви так спокійно і тоді б сказали цю приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий. Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!.. Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого жалю! Ні, ні, я вас зоби-дила, я вас зневажила... Простіть мене!.. Я сама не знаю, що кажу... Скажіть, промовте ще раз: «Мені жаль тебе!» Ха-ха-ха! «Мені жаль тебе!» Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна мова!..
Степан,крепостной мастер горного рудника,встречает в лесу Хозяйку Медной горы, сказочное существо,охраняющее богатства Уральских гор.Волшебная зелёная ящерица,с головой девушки,может обращаться в красивую,статную девицу,с черной косой. Как волшебное существо,она "мудрит" с путниками,которых встречает. Подвергая их искушениям,Хозяйка испытывает мастеров.Многих губит,но и многих одаривает.Местные жители избегают встреч с ней,не зная,чем встреча может закончится.Войско Хозяйки-малахитовые ящерки,которые выполняют её приказы. Хозяйка просит Степана, передать приказчику оставить Красногорский рудник в покое.Но Степану никто не поверил,его наказали и посадили на цепь,заставив добыть малахит,невиданных размеров.Хозяйка Степану,за его храбрость и прямодушие.Начальство считает,что "нечистая сила " добыть малахит.Богатства Хозяйки Медной горы несметны,она щедро одаривает тех,кто ей нравится. Показав богатства,Хозяйка готова выйти замуж за Степана.Но тот твёрд,не купился на сокровища и остался верен свой невесте,сироте Настеньке.Степан ей Красногорский рудник,в награду Хозяйка дарит ему свои слёзы-изумруды,продав их он сможет разбогатеть,,а Настеньке Хозяйка передала малахитовую шкатулку. Рудник закрывают,Степан с Настей получает вольную,за выполнение каприза барина,добыть малахитовые торосы.Хозйка их найти,после этого малахит заканчивается и рудник навсегда закрывают. Степан женится на Настеньке,но он несчастлив. Хозяйка-ясновидящее существо,она видит будущее и предсказывает судьбы людей.Встреча с ней не приносит счастья.Она просит Степана забыть о ней,но он не в силах. Степан начинает пропадать в горах,якобы охотясь.Его находят мёртвым в лесу,а рядом большую ящерицу,которая оплакивает его.В кулаке Степана были зажаты изумруды-слёзы Хозяйки Медной горы,он хранил их все годы.Когда кулак разжали,камни обратились в пыль.
"Доки сонце зійде, роса очі виїсть"
Цитата:О к с а н а. (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж тепер ви так пишаєтесь? Одначе... що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не ти зовсім хотіла сказати... (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син любив мене, що вашого сина і я любила...
Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль... Хотіла сказати таке слово, у котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!..
«Мертвого з гроба не вертають...» І ви так спокійно і тоді б сказали цю
приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер
задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших
очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий.
Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не
душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце
моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!..
Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого
жалю! Ні, ні, я вас зоби-дила, я вас зневажила... Простіть мене!.. Я сама не
знаю, що кажу... Скажіть, промовте ще раз: «Мені жаль тебе!» Ха-ха-ха! «Мені
жаль тебе!» Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна
мова!..
Как волшебное существо,она "мудрит" с путниками,которых встречает.
Подвергая их искушениям,Хозяйка испытывает мастеров.Многих губит,но и многих одаривает.Местные жители избегают встреч с ней,не зная,чем встреча может закончится.Войско Хозяйки-малахитовые ящерки,которые выполняют её приказы.
Хозяйка просит Степана, передать приказчику оставить Красногорский рудник в покое.Но Степану никто не поверил,его наказали и посадили на цепь,заставив добыть малахит,невиданных размеров.Хозяйка Степану,за его храбрость и прямодушие.Начальство считает,что "нечистая сила " добыть малахит.Богатства Хозяйки Медной горы несметны,она щедро одаривает тех,кто ей нравится.
Показав богатства,Хозяйка готова выйти замуж за Степана.Но тот твёрд,не купился на сокровища и остался верен свой невесте,сироте Настеньке.Степан ей Красногорский рудник,в награду Хозяйка дарит ему свои слёзы-изумруды,продав их он сможет разбогатеть,,а Настеньке Хозяйка передала малахитовую шкатулку.
Рудник закрывают,Степан с Настей получает вольную,за выполнение каприза барина,добыть малахитовые торосы.Хозйка их найти,после этого малахит заканчивается и рудник навсегда закрывают.
Степан женится на Настеньке,но он несчастлив. Хозяйка-ясновидящее существо,она видит будущее и предсказывает судьбы людей.Встреча с ней не приносит счастья.Она просит Степана забыть о ней,но он не в силах.
Степан начинает пропадать в горах,якобы охотясь.Его находят мёртвым в лесу,а рядом большую ящерицу,которая оплакивает его.В кулаке Степана были зажаты изумруды-слёзы Хозяйки Медной горы,он хранил их все годы.Когда кулак разжали,камни обратились в пыль.