В сказке "О мёртвой царевне и семи богатырях" Пушкин описывает внешний вид царицы как молодой, высокой, стройной женщины, белолицей и румяной. Однако, внешняя красота царицы скрывала её достаточно непростой характер, поскольку она была гордой, своенравной и ревнивой. Имея такой характер, она не смогла простить даже своему зеркальцу то, что оно отметило расцветающую красоту молодой царевны. Недопустимость видеть в царевне красоту, превосходящую её собственную, побудила царицу отправить в лес служанку, которая должна была оставить в глуши молодую красавицу на съедение зверям. Когда же зеркальце сообщило царице, что жива царевна, превосходящая её красотой, царица решилась отправить к ней служанку с отравленным ядом яблоком. В итоге сказки, когда любовь королевича Елисея оживила умершую невесту и она во всей красе предстала перед царицей, её охватила смертная тоска, от которой гордая царица и умерла.
1840 році Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». 1843 — 1845 рр. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.
У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».
У 1846 році Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання
5 квітня Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. У казематі, провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.
Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати
Але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого
У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».
У 1846 році Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання
5 квітня Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. У казематі, провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.
Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати
Але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого