Початок двадцятого століття визначив справжнє історичне місце Вергілія. Нові дослідження виявили ступінь оригінальності римського поета, показали безпідставність абстрактного порівняння його з Гомером, тому що кожний з них видатний по-своєму.
Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе значення й в очах християн як у стародавності, так і в середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків.
Як бачимо, повторення у сміховому варіанті теми Вергілія Іваном Котляревським досить близьке до оригінального тексту і відрізняється не тільки умисно-вульгарною стилістикою, а й сучасним і цілком „високим” за розміром і культурою рими віршем. Для майбутнього „Енеїди” Котляревського чи не вирішальним стала саме та обставина, що вірш її, легкий, невимушений, насичено-образний по-народному і зовсім не сміховий, поклав початок сучасній українській поезії.
Вергілієва „Енеїда” – етногонічна легенда: там розповідається про звитяжні дії родоначальника римлян, засновника римського народу і римської держави. Центральною темою є тема долі, що формується в боротьбі між різними богами, а у вирішальний момент Юпітер-Зевс дає герою самому визначити майбутнє у чесному двобої з Турном. Картини мандрів Енея сповнені соковитих деталей, в тому числі є і описи бенкетів, але переважно це – „пири”-битви, з детальними картинами того, куди увійшов спис чи меч і звідки він вийшов. У „низькому” українському варіанті все набуває іншого смислу. Подорож Енея з його „обірваними, мов гиря, ланцями” по світу має не стільки героїчний, скільки комедійний характер, бо хоч би де вони опинялися, одразу ж починають залицятися до місцевих молодиць і нестримно й буйно бенкетувати. В моралізаторському тлумаченні твору Котляревського як сатири на вади сучасного йому суспільства центральне місце посідає опис відвідин Енеєм потойбічного світу, де він бачить справедливу кару за гріхи і висловлює нібито соціальний протест. Загалом поема Котляревського ніби втрачає цілісність, наявну у етногонічній легенді римлян. Сміхове начало знімає сюжетно-змістову напруженість, все розпадається на окремі картини, поєднані лише темою мандрів. Згідно з естетикою карнавалу, сміховий простір неорганізований, це світ хаосу, що протистоїть звичному порядку, світ „навиворіт”. Втім, сучасні дослідники переконані, що у бурлескно-травестійному творі І.Котляревського „Енеїда”, де грізна римська легенда була спущена з літературних латинських небес на літературну полтавську землю, на місце виміряної класицистської цілісності прийшов все-таки не хаос – прийшла якась внутрішня цілісність низового життя, просякнутого відчуттям свободи
Початок двадцятого століття визначив справжнє історичне місце Вергілія. Нові дослідження виявили ступінь оригінальності римського поета, показали безпідставність абстрактного порівняння його з Гомером, тому що кожний з них видатний по-своєму.
Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе значення й в очах християн як у стародавності, так і в середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків.
Як бачимо, повторення у сміховому варіанті теми Вергілія Іваном Котляревським досить близьке до оригінального тексту і відрізняється не тільки умисно-вульгарною стилістикою, а й сучасним і цілком „високим” за розміром і культурою рими віршем. Для майбутнього „Енеїди” Котляревського чи не вирішальним стала саме та обставина, що вірш її, легкий, невимушений, насичено-образний по-народному і зовсім не сміховий, поклав початок сучасній українській поезії.
Вергілієва „Енеїда” – етногонічна легенда: там розповідається про звитяжні дії родоначальника римлян, засновника римського народу і римської держави. Центральною темою є тема долі, що формується в боротьбі між різними богами, а у вирішальний момент Юпітер-Зевс дає герою самому визначити майбутнє у чесному двобої з Турном. Картини мандрів Енея сповнені соковитих деталей, в тому числі є і описи бенкетів, але переважно це – „пири”-битви, з детальними картинами того, куди увійшов спис чи меч і звідки він вийшов. У „низькому” українському варіанті все набуває іншого смислу. Подорож Енея з його „обірваними, мов гиря, ланцями” по світу має не стільки героїчний, скільки комедійний характер, бо хоч би де вони опинялися, одразу ж починають залицятися до місцевих молодиць і нестримно й буйно бенкетувати. В моралізаторському тлумаченні твору Котляревського як сатири на вади сучасного йому суспільства центральне місце посідає опис відвідин Енеєм потойбічного світу, де він бачить справедливу кару за гріхи і висловлює нібито соціальний протест. Загалом поема Котляревського ніби втрачає цілісність, наявну у етногонічній легенді римлян. Сміхове начало знімає сюжетно-змістову напруженість, все розпадається на окремі картини, поєднані лише темою мандрів. Згідно з естетикою карнавалу, сміховий простір неорганізований, це світ хаосу, що протистоїть звичному порядку, світ „навиворіт”. Втім, сучасні дослідники переконані, що у бурлескно-травестійному творі І.Котляревського „Енеїда”, де грізна римська легенда була спущена з літературних латинських небес на літературну полтавську землю, на місце виміряної класицистської цілісності прийшов все-таки не хаос – прийшла якась внутрішня цілісність низового життя, просякнутого відчуттям свободи