Чорна рада' Відповіді на запитання.
1. Хто відчинив ворота у Череваня на хуторі Хмарище двом подорожнім?
2. Кого застав Шрам на хуторі Хмарище у Череваня?
3.Хто дав гроші на викуп Василя Невольника із турецької неволі?
4. Як покарав Сомко Брюховецького (Іванця), коли піймав його біля свого ліжка з ножем?
5.Чому Череваниха не підтримала сватання Петра Шраменка до Лесі?
6. Скільки синів було в Шрама?
7. Хто перегородив дорогу Шрамові та його супутникам у Києві, коли вони їхали на прощу?
8.Чому Шрам назвав Череваня Барабашем?
9. Де Шрам зустрівся із Сомком?
10. Кого налякалася Леся в Києві так, що аж занедужала?
11.Як звали побратима Кирила Тура?
12. Хто з героїв обіцяє "зложити докупи обидва береги Дніпрові, позаводити всюди правнії суди, школи, академії, друкарні..."?
13. Що обіцяє зробити Кирило Тур під час гостини в Сомка, але ніхто цю обіцянку не сприймає серйозно?
14. Шрам згадує, що одного разу козаки врятували йому життя. Хто виявився рятівником Шрама?
15.Хто уночі викрав Лесю із гетьманського будинку?
16. Хто першим кинувся рятувати Лесю?
17. Хто промовляє такі слова: "Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж написти вдвох на одного"?
18. Хто переміг у двобої між Петром Шраменком і Кирилом Туром?
19. Де лікували Петра Шраменка після двобою з Кирилом Туром?
20.Ким доводився Гвинтовка Череваневі?
21. Ким була дружина Гвинтовки?
22. Чому дружина Гвинтовки, побачивши ридван Череваня, упала в обморок?
23.З якою метою пийшов до Гвинтовки батько Пугач?
24. Як ставився Гвинтовка до своєї дружини?
1. На Кам’яному острові
2. Швайка говорить, що на Воронівку напали татари
3. Хлопці залишаються самі на острові з Барвінком
4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич
5. Хлопці беруть Тишкевича у полон
6. Козаки повернулися й Тишкевич втік
7. Швайка наказав всім забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем
8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Кам'яному острові
9. Санько ворожить та хлопців не помічають
10. Швайко і хлопці ідуть степом та зустрічають пастуха Рашита
11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба
12. Пригоди Демка-Дурної Сили
13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою, а Санько буде з ним
14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя
15. Козацькі розмови на березі річки
Роздуми Шевченка про власну долю та долю України
в поезії "Мені однаково, чи буду..."
Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
...Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, ї в огні
Її, окраденую, збудять...
Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій — не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".
Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?
На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, — все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую збудять...
Ох, не однаково мені.
У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.