швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні вітрику. вже другий день триває переслідування, швайка поранений. от його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. та от вітрик мчить швайку до діброви, де швайка вбиває гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. проводи козаків дванадцятирічний санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. от дід кібчик (грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до кам’яного острова, то нехай примкнуть до василя байлемового. козаки відпливають, а санько з грицем і дідом ідуть додому. гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. врятуймо воронівку грицько розповідає санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до воронівки, то була корова, що втекла. наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. тут бугай петрик з череди грицька зайшов у село та наробив переполоху. всі боялися цього бугая, тільки демно дурна сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати петрика, та дід кібчик не дозволив. грицько заспокоїв петрика, та сказав санькові, що вони візьмуть з собою демка на згарище.
“джури козака швайки” характеристика санька і грицика санько грицик соціальне становище єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає став круглим сиротою після набігу татар на село, живе у сім’ях односельців і пасе сільську череду, за що його годують, одягають і прихисток по черзі жителі села. чим займалися у воронівці наглядав за курчатами пасе селянську і панську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай петрик риси характеру мрійливий, спокійний, розважливий жвавий, непосидючий, запальний, рішучий, щирий виняткові здібності неабиякий ворожбит, має рідкісний дар: уміє подумки віддавати накази й навіювати має зіркі очі. не дає себе одурити друзі-підлітки, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом воронівкою. самостійні, наполегливі, сміливі, спостережливі, кмітливі, відчайдушні; володіють шаблею (дерев’яною), гарно на коні тримаються. «ми не діти, – набурмосився грицик. – ми з лука вміємо стріляти, правда ж, саньку? і на шаблях б’ємося. і підкрадаємося так, що ніхто й не побачить». ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.
швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні вітрику. вже другий день триває переслідування, швайка поранений. от його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. та от вітрик мчить швайку до діброви, де швайка вбиває гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. проводи козаків дванадцятирічний санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. от дід кібчик (грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до кам’яного острова, то нехай примкнуть до василя байлемового. козаки відпливають, а санько з грицем і дідом ідуть додому. гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. врятуймо воронівку грицько розповідає санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до воронівки, то була корова, що втекла. наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. тут бугай петрик з череди грицька зайшов у село та наробив переполоху. всі боялися цього бугая, тільки демно дурна сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати петрика, та дід кібчик не дозволив. грицько заспокоїв петрика, та сказав санькові, що вони візьмуть з собою демка на згарище.
“джури козака швайки” характеристика санька і грицика санько грицик соціальне становище єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає став круглим сиротою після набігу татар на село, живе у сім’ях односельців і пасе сільську череду, за що його годують, одягають і прихисток по черзі жителі села. чим займалися у воронівці наглядав за курчатами пасе селянську і панську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай петрик риси характеру мрійливий, спокійний, розважливий жвавий, непосидючий, запальний, рішучий, щирий виняткові здібності неабиякий ворожбит, має рідкісний дар: уміє подумки віддавати накази й навіювати має зіркі очі. не дає себе одурити друзі-підлітки, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом воронівкою. самостійні, наполегливі, сміливі, спостережливі, кмітливі, відчайдушні; володіють шаблею (дерев’яною), гарно на коні тримаються. «ми не діти, – набурмосився грицик. – ми з лука вміємо стріляти, правда ж, саньку? і на шаблях б’ємося. і підкрадаємося так, що ніхто й не побачить». ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.