Сотни, тысячи лет ледяной панцирь отступал к северу. Бурные талые потоки скатывались к морю, унося слои осадочных пород предшествующих геологических периодов. Формировались донбасские ландшафты, наша изрезанная овражно-балочная система. Прорезались в рельефе русла степных рек, появлялись первые байрачные леса вдоль водотоков.
На северных пределах Донбасса сохранились меловые горы, ровесники динозавров. В центральной части местами обнажились угольные пласты – карбоновый депозит углефицированной органики донбасских тропиков. А в южной части на поверхности проявляются архейские граниты, возраст которых исчисляется миллиардами лет.
У нас сформировалась уникальная по своим свойствам природная зона. Свидетельство тому – наша обширная сеть объектов природно-заповедного фонда. Судите сами: 4 отделения степного заповедника (Хомутовская степь, Каменные могилы, Меловая флора. Кальмиусское), национальный природный парк «Святые горы», 6 региональных ландшафтных парков (Донецкий кряж, Зуевский, Клебан Бык, Краматорский. Меотида, Славянский курорт), 50 заказников, 36 памятников природы, 13 заповедных урочищ.
В верховьях Кальмиуса, на первом правом притоке реки в черте города Донецка расположился Путиловский лес естественного происхождения. Есть версия, подтверждаемая палинологическими исследованиями, что появился тут он 10 тысяч лет назад, после отступления ледника. Степная зона, промышленно нагруженный регион, миллионный город и – реликтовый лес! Это ли не символ уникальной природы Донбасса.
Сегодня бытует ложный стереотип, Донбасс, мол, серый и пыльный, переполненный промотходами и совершенно непривлекателен для гостей. Наша задача — разрушить это заблуждение. У нас уникальная природа, богатейшие черноземы, недра таят несметные богатства. Наша задача также — сберечь их и приумножить.
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців.
А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
Сотни, тысячи лет ледяной панцирь отступал к северу. Бурные талые потоки скатывались к морю, унося слои осадочных пород предшествующих геологических периодов. Формировались донбасские ландшафты, наша изрезанная овражно-балочная система. Прорезались в рельефе русла степных рек, появлялись первые байрачные леса вдоль водотоков.
На северных пределах Донбасса сохранились меловые горы, ровесники динозавров. В центральной части местами обнажились угольные пласты – карбоновый депозит углефицированной органики донбасских тропиков. А в южной части на поверхности проявляются архейские граниты, возраст которых исчисляется миллиардами лет.
У нас сформировалась уникальная по своим свойствам природная зона. Свидетельство тому – наша обширная сеть объектов природно-заповедного фонда. Судите сами: 4 отделения степного заповедника (Хомутовская степь, Каменные могилы, Меловая флора. Кальмиусское), национальный природный парк «Святые горы», 6 региональных ландшафтных парков (Донецкий кряж, Зуевский, Клебан Бык, Краматорский. Меотида, Славянский курорт), 50 заказников, 36 памятников природы, 13 заповедных урочищ.
В верховьях Кальмиуса, на первом правом притоке реки в черте города Донецка расположился Путиловский лес естественного происхождения. Есть версия, подтверждаемая палинологическими исследованиями, что появился тут он 10 тысяч лет назад, после отступления ледника. Степная зона, промышленно нагруженный регион, миллионный город и – реликтовый лес! Это ли не символ уникальной природы Донбасса.
Сегодня бытует ложный стереотип, Донбасс, мол, серый и пыльный, переполненный промотходами и совершенно непривлекателен для гостей. Наша задача — разрушить это заблуждение. У нас уникальная природа, богатейшие черноземы, недра таят несметные богатства. Наша задача также — сберечь их и приумножить.
Объяснение:
А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.