Лірика Олександра Сергійовича Пушкіна дуже різноманітна. Це був дуже обдарована людина, однаково талановито писав вірші і прозу. Він торкався у своїй творчості багато теми: кохання, дружби, свободи. Дуже важлива в поезії Пушкіна тема природи.
Пушкін дуже любив російську природу, цінував її. Вона надихала поета на створення нових прекрасних творів.
Одним з яскравих прикладів таких творів є вірш “Осінь”. Більше за всіх часів року поет любив осінь. Зазвичай осінь в поезії пов’язана з настроєм смутку. Пушкін ж саме в’янення природи розцінює як могутній рух життя.
Спочатку поет описує різні пори року і пояснює, чому він їх не любить, чого вони йому не підходять:
Тепер моя пора: я не люблю весни;
Нудна мені відлига; сморід, бруд – навесні я хворий;
Кров бродить; почуття, розум журбою обмежені…
Ох, літо червоне! любив би я тебе,
Коли б не спека, та пил, та комарі, та мухи.
Ти все душевні здібності гублячи,
Нас мучишь; як поля, ми страждем від засухи…
Вибір поета своєрідний. Адже в основному люди люблять якраз такі часи року, як весна або літо. Але ліричному героєві ці сезони не приносять жодного задоволення. Він любить осінь. Тільки в цей час року він відчуває себе чудово. Йому близька краса в’янення російської природи:
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна краса –
Люблю я пишне природи увяданье,
В багрец і в золото одягнені лісу…
Пушкін знайшов справжню красу і принадність у скромній осінньої природи: “Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна краса…”. Навколишня природа впливає на творчість поета. Саме восени до нього приходить особливе натхнення.
Природа у творчості Пушкіна наділена глибоким філософським змістом. Вічні закони природи Пушкін розглядає як найглибшу мудрість світу. У вірші “Знову я відвідав…” Пушкін описує свої враження від відвідин Михайлівського. Там він провів у засланні два роки. Думки поета звертаються до прожитому, він сумно розмірковує про себе і про час.
Вірш дуже просто за своїм образам і настрою. Пушкін перераховує пам’ятні місця, факти свого життя (“Ось опальний будиночок…”, “Ось пагорб лісистий…”), бачить невблаганний плин часу: “… і багато Змінилося в житті для мене, І сам, покірний загальному закону, Змінився я…”.
Пушкін відчуває мудрість цього “загального закону” – вічного оновлення і торжества життя. Він втілюється у його вірші в центральному образі трьох сосен.
Скромна природа стала могутнім джерелом поетичного натхнення і глибокого філософського прозріння. Пушкін вітає народження нової “зеленої сім’ї”. Поетові радісно думати про те, що він невіддільний від природи. На душі у нього хоч і сумно, але світло. Тому він так відкрито дивиться в майбутнє.
Таким чином, тема природи відіграє важливу роль у творчості Пушкіна. Самому поетові важливо усвідомлювати себе невід’ємною частиною вічного руху буття. Природа здатна надихнути поета на творчість, подарувати йому прекрасне самопочуття. За до навколишнього середовища Пушкін розуміє мудрі закони всесвіту: все рухається, все змінюється, все народжується і вмирає.
Лірика Олександра Сергійовича Пушкіна дуже різноманітна. Це був дуже обдарована людина, однаково талановито писав вірші і прозу. Він торкався у своїй творчості багато теми: кохання, дружби, свободи. Дуже важлива в поезії Пушкіна тема природи.
Пушкін дуже любив російську природу, цінував її. Вона надихала поета на створення нових прекрасних творів.
Одним з яскравих прикладів таких творів є вірш “Осінь”. Більше за всіх часів року поет любив осінь. Зазвичай осінь в поезії пов’язана з настроєм смутку. Пушкін ж саме в’янення природи розцінює як могутній рух життя.
Спочатку поет описує різні пори року і пояснює, чому він їх не любить, чого вони йому не підходять:
Тепер моя пора: я не люблю весни;
Нудна мені відлига; сморід, бруд – навесні я хворий;
Кров бродить; почуття, розум журбою обмежені…
Ох, літо червоне! любив би я тебе,
Коли б не спека, та пил, та комарі, та мухи.
Ти все душевні здібності гублячи,
Нас мучишь; як поля, ми страждем від засухи…
Вибір поета своєрідний. Адже в основному люди люблять якраз такі часи року, як весна або літо. Але ліричному героєві ці сезони не приносять жодного задоволення. Він любить осінь. Тільки в цей час року він відчуває себе чудово. Йому близька краса в’янення російської природи:
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна краса –
Люблю я пишне природи увяданье,
В багрец і в золото одягнені лісу…
Пушкін знайшов справжню красу і принадність у скромній осінньої природи: “Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна краса…”. Навколишня природа впливає на творчість поета. Саме восени до нього приходить особливе натхнення.
Природа у творчості Пушкіна наділена глибоким філософським змістом. Вічні закони природи Пушкін розглядає як найглибшу мудрість світу. У вірші “Знову я відвідав…” Пушкін описує свої враження від відвідин Михайлівського. Там він провів у засланні два роки. Думки поета звертаються до прожитому, він сумно розмірковує про себе і про час.
Вірш дуже просто за своїм образам і настрою. Пушкін перераховує пам’ятні місця, факти свого життя (“Ось опальний будиночок…”, “Ось пагорб лісистий…”), бачить невблаганний плин часу: “… і багато Змінилося в житті для мене, І сам, покірний загальному закону, Змінився я…”.
Пушкін відчуває мудрість цього “загального закону” – вічного оновлення і торжества життя. Він втілюється у його вірші в центральному образі трьох сосен.
Скромна природа стала могутнім джерелом поетичного натхнення і глибокого філософського прозріння. Пушкін вітає народження нової “зеленої сім’ї”. Поетові радісно думати про те, що він невіддільний від природи. На душі у нього хоч і сумно, але світло. Тому він так відкрито дивиться в майбутнє.
Таким чином, тема природи відіграє важливу роль у творчості Пушкіна. Самому поетові важливо усвідомлювати себе невід’ємною частиною вічного руху буття. Природа здатна надихнути поета на творчість, подарувати йому прекрасне самопочуття. За до навколишнього середовища Пушкін розуміє мудрі закони всесвіту: все рухається, все змінюється, все народжується і вмирає.
Тема: символічне оспівування України – неповторна краса природи, невмируща слава запорозька, мудрість Ярослава.
Головна думка: заклик любити Україну (уславлення рідної країни).
Для довідки.
Світязь — найглиб¬ше в Україні озеро.
Батурин – легендарна гетьманська столиця.
На річці Альта (права притока Трубежа в басейні Дніпра) в 1019 році Ярослав Мудрий остаточно розбив Святополка.
Художні засоби.
Епітети: «таємничих лісів», «голосом дивним, похмурим», «давній надтріснутий дзвін», «тонесенько плаче».
Уособлення: «плаче ріка».
Метафора: «у нього сто сот голосів», «таке воно в світі одне», «туман таємничих лісів».
Порівняння: «голосом …, як давній надтріснутий дзвін».
Повтори (тавтологія): «сто сот», «світить і світить», «Я Світязь, я Світязь, я Світязь», «Батурин, Батурин, Батурин», «Я Альта, я Альта, я Альта».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Воно мені …».
Риторичні оклики: «Я Світязь, я Світязь, я Світязь!», «Батурин, Батурин, Батурин!», «Я Альта, я Альта, я Альта!»
Риторичне запитання: «А хто ж ти така?», «Невже ти не чуєш мене?!».
Пестливі слова: «тонесенько».
Кількість строф: чотири.
Рими: лісів – голосів, одне – мене, похмурим – Батурин, дзвін – навздогін, така – ріка.