( Митькозавр із Юрківки) Бесіда за запитаннями:
1. Що свідчить про те, що Сергій з Митьком мають велике бажання пізнати світ, історичне минуле?
2. Яким чином хлопці захопилися книгами, зоологічною наукою?
3. Як Сергій з Митьком ставилися до бабусі, мешканців села?
4. Яке значення має те, що юні дослідники вміють орієнтуватися на місцевості?
5. У чому виявляється любов до природи, довкілля?
6. Чому Сергій з Митьком мріяли про власну славу?
7. Якими були стосунки між хлопцями?
8. Як поводять себе друзі, перебуваючи у складних ситуаціях?
9. Що дає підстави стверджувати про доброту, чуйність хлопців у стосунках з Василем Трошем?
10. Якими Ви уявляєте наших героїв через кілька років?
11. Чим повчальні образи Сергія і Митька для кожного із Вас?

Проблемне запитання: Над чим змусили замислитися, схвилюватися Вас наші герої?

1. Летіли гуси, а назустріч один: "Добридень, сто гусей! - каже. "нас не сто, а щоб було сто, треба ще стільки, та півстільки, та чверть стільки і ще ти, то аж тоді буде сто". Скільки було гусей? 2. Яке хлоп'яче ім'я можно однаково читати з обох боків, вперед і назворот? 3. Коли людина в кімнаті буває без голови? 4. Що спершу треба зробити, лягаючи спати? 5. У млині було вісім мішків, на кожному мішку сиділо по дві миші, прийшов мельник з котом, скільки тепер стало ніг? 1. Тридцять шість. 2. Пилип. 3. Коли виставить голову у вікно. 4. Сісти. 5. Дві ноги мельника.

Сучасність – у всіх людей це слово асоціюэться з новими будівлями, проривами у науці і техніці, новомодними пристроями. Вже 21 ст., а чи можна дійсно вважати нас сучасними? Це дивлячись з якого боку подивитися. Ось наприклад я, людина, яка дивиться на все тільки своїми очима, ніколи не ввійду в положення іншого і по справжньому не до йому. Тому, для меня э тільки одна сторона бачіння цього слова. І вона така: ми – зовсім не сучасні люди! Не дивлячись на всі пристрої, вироби, для меня ми завжди залишимося дикунами з середньовіччя, хочя, може ми зараз навіть гірші за них! Так, наша мова продвинулась, кордони країн більш-менш устоялися, немаэ массових війн і погибелі, проте, ми  так і не навчилися співчуттю, взаэморозумінню, до "Для нас – любимих", чомусь у меня зразу спливаэ саме такий вислів. Всі роблять все і тільки для себе, ми ніколи не думаэмо про інших, адже "нам повинно дістатися все найкраще", ми "самі найкращі", "ми все можемо". Саме з такими слоганами і по цей день живуть люди на нашій планеті. Живуть егоїстично, лицемірно, скупо, у нас не залишилось ніякого почуття честі і гідності, все собі і тільки собі! Як по меня – це все не ознаки сучасності, а ознаки повільної загибелі останніх гарних та світлих почуттів у людини.