Славко Беркута хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер. Його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. Саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». Він так готував хлопця до складності життєвих обставин Вік Учень 7–8 класу
Місце проживання - Місто Львів
Стосунки з батьками - Добрі, довірливі, співчутливі
Ставлення до друзів - Товариський
Улюблене заняття - Фехтування, спелеологія
Стосунки з природою - Захоплений природою, бачить в усьому таємниці, любить їх відкривати, цікавиться печерами
Вчинки - Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
Риси характеру - Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі
Ставлення автора - Захоплення від вміння самореалізовуватись «Шпага Славка Беркути»
Характеристика Стефка Вуса
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За до художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні. «Шпага Славка Беркути»
Характеристика Лілі
Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемою лідерства. …Письменниця дуже влучно змалювала образи байдужих, а то й жорстоких педагогів — класного керівника, директора, які не цікавляться учнями. І тут же з’являється альтернатива таким персонажам — образи вчителя-географа, що вміє побачити дитячу душу, підтримати й до чи тренера Славка Беркути, який бере на себе роль старшого брата, розуміє дитячу душу. Справжні морально-етичні цінності позачасові, як і твір, що вчить щирості, відкритого погляду на світ, вірі в добро, любові, прощенню, прагненню до гармонії і самовдосконалення.
Памятник Тарасу Шевченко (укр. Пам'ятник Тарасу Шевченку) — монумент, воздвигнутый в честь украинского поэта, прозаика, художника и этнографа Тараса Григорьевича Шевченко в Луганске.
Памятник Тарасу Шевченко на площади Героев ВОВ открыт 22 мая 1998 г., в дни Международного литературно-художественного праздника, названного именем поэта. Скульптурное изваяние Кобзаря было названо народным, ведь средства на его создание собирала вся страна, Всемирный фонд Т. Г. Шевченко, Всемирный конгресс украинцев[1][2].
Памятник создан народным художником Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко, почетным гражданином Луганска И.Чумаком в соавторстве с архитекторами А.Довгополовым и В.Житомирским. Бронзовая скульптура отлита на Киевском художественно-промышленном комбинате. На мраморном пьедестале стоит 5,5-метровая скульптура Тараса Шевченко весом 5 т. По замыслу ваятеля, в Луганске увековечен 45-летний Шевченко[1].
Скульптура Т. Г. Шевченко в Луганском национальном университете
Левая рука прижата к сердцу, что, по мнению авторов монумента, символизирует переживания поэта «за Украину и свою судьбу»[2].
Помимо главного памятника, в рамках празднования 90-летия Луганского национального университета (ЛНУ) в 2011 году президент учебного заведения открыл памятник Тарасу Шевченко, имя которого институт носит с 26 апреля 1939 года[3]. Памятник изготовлен из белого итальянского мрамора и установлен в главном корпусе ЛНУ. Автор скульптуры — луганский скульптор Николай Шматько[3].
Характеристика Славка Беркути
Славко Беркута хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер. Його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. Саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». Він так готував хлопця до складності життєвих обставин Вік Учень 7–8 класу
Місце проживання - Місто Львів
Стосунки з батьками - Добрі, довірливі, співчутливі
Ставлення до друзів - Товариський
Улюблене заняття - Фехтування, спелеологія
Стосунки з природою - Захоплений природою, бачить в усьому таємниці, любить їх відкривати, цікавиться печерами
Вчинки - Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
Риси характеру - Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі
Ставлення автора - Захоплення від вміння самореалізовуватись «Шпага Славка Беркути»
Характеристика Стефка Вуса
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За до художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні. «Шпага Славка Беркути»
Характеристика Лілі
Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемою лідерства. …Письменниця дуже влучно змалювала образи байдужих, а то й жорстоких педагогів — класного керівника, директора, які не цікавляться учнями. І тут же з’являється альтернатива таким персонажам — образи вчителя-географа, що вміє побачити дитячу душу, підтримати й до чи тренера Славка Беркути, який бере на себе роль старшого брата, розуміє дитячу душу. Справжні морально-етичні цінності позачасові, як і твір, що вчить щирості, відкритого погляду на світ, вірі в добро, любові, прощенню, прагненню до гармонії і самовдосконалення.
Памятник Тарасу Шевченко (укр. Пам'ятник Тарасу Шевченку) — монумент, воздвигнутый в честь украинского поэта, прозаика, художника и этнографа Тараса Григорьевича Шевченко в Луганске.
Памятник Тарасу Шевченко на площади Героев ВОВ открыт 22 мая 1998 г., в дни Международного литературно-художественного праздника, названного именем поэта. Скульптурное изваяние Кобзаря было названо народным, ведь средства на его создание собирала вся страна, Всемирный фонд Т. Г. Шевченко, Всемирный конгресс украинцев[1][2].
Памятник создан народным художником Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко, почетным гражданином Луганска И.Чумаком в соавторстве с архитекторами А.Довгополовым и В.Житомирским. Бронзовая скульптура отлита на Киевском художественно-промышленном комбинате. На мраморном пьедестале стоит 5,5-метровая скульптура Тараса Шевченко весом 5 т. По замыслу ваятеля, в Луганске увековечен 45-летний Шевченко[1].
Скульптура Т. Г. Шевченко в Луганском национальном университете
Левая рука прижата к сердцу, что, по мнению авторов монумента, символизирует переживания поэта «за Украину и свою судьбу»[2].
Помимо главного памятника, в рамках празднования 90-летия Луганского национального университета (ЛНУ) в 2011 году президент учебного заведения открыл памятник Тарасу Шевченко, имя которого институт носит с 26 апреля 1939 года[3]. Памятник изготовлен из белого итальянского мрамора и установлен в главном корпусе ЛНУ. Автор скульптуры — луганский скульптор Николай Шматько[3].
Объяснение: