Походження і розвитокналежить до найскладніших фольклорних жанрів. появу відносять до середньовіччя. провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували як ліричний вірш, ійці - як сюжетні поеми ліро-епічного характеру. у хіх ст. в росії, україні, за визначенням м.максимовича, м.костомарова, таким словом називали літературні та народнопісенні твори. на сьогодні існує кілька визначень . пропонуємо одне з них:- невеликий за обсягом віршований сюжетний гостродраматичний ліро-епічний твір, в якому відображаються напружені конфлікти в особистому та громадському житті. корені - в календарно- і родинно-обрядовій пісенності. найдавніший запис знаходимо в рукописній книзі чеського фольклориста яна благослава „дунаю, дунаю, чому смутен течеш". найпродуктивнішим періодом вважають хv-хvіі ст. з хіх ст. публікуються у багатьох збірниках українського фольклору. ґрунтовно досліджував і.франко („жіноча неволя в руських піснях народних", 1883), наукові розвідки цьому жанру усної народної творчості присвятили о.потебня, ф.колесса, к.квітка та ін. національні сюжети, символи й образи знайшли відображення у творчості т.г.шевченка („тополя", „причинна", „утоплена", „катерина" тощо). широко використовували традицію поети початку хх ст. (п.карманський „українська ", м.вороний „бондарівна", в.еллан „ про любов" тощо. найповніше видання „" у серії „народна творчість" було здійснено у 1987 році. фольклорист о.дей опублікував „каталог українських народних ".
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».
