Напишіть стислий зміст думи «сокіл і соколя»​

у неділю барзе рано-пораненьку
налетіли соколи з чужої далекої сторони,
да сіли-упали в лісі на преудобному дереві на орісі,
да звили собі гніздо шарлатноє,
знесли яйце жемчужноє,
да і сплодили собі дитя —
бездольноє, безродноє соколя.
як полетів ясен сокіл у чистеє поле
живності доставати;
ой да живності не достав,
а соколя своє, бездольне, безродне дитя, утеряв.
то сокіл прилітає —
аж його соколяти немає.
то сокіл літає та орла питає:
«орле-брате, чи не бачив ти мого соколяти,
безродного, бездольного дитяти?
чи його сильні дощі затопили,
чи буйні вітри заносили?
«соколе-брате, твого соколяти
ні сильні дощі не затопили,
ні буйні вітри не заносили:
а йшли стрільці-булахівці,
та й набачили твоє гніздо шарлатноє,
та взяли твоє соколя, бездольне, безродне дитя,
та у срібні пута запутали,
жемчужжю очі завішали,
та понесли у город, у цари город
до івана богословця.
а іван богословець по ринку ходить,
твоє соколя безродне, бездольне на руці носить.
та якби ти, соколе-брате, добре дбав,
та над город, над царигород налітав, та на валу сідав,
та якби ти жалібно квилив і проквиляв,
щоб твоє соколя зачувало
та смутно ся мало, і головку склоняло,
і крилечка опускало.
ой то чи не мог би іван богословець
великого милосердій мати:
чи не звелів би він з його ніг
срібних путів познімати,
коло очей жемчужі позбирати;
та чи не звелів би він його на вал виношати? »
так сокіл добре дбав,
і на город царигород налітав,
і на валу сідав, жалібно квилив-проквиляв,
то соколя зачувало,
смутно ся мало,
головку склоняло і крилечка опускало.
ей, тож-то він, іван богословець,
велике милосердіє мав,
срібні пута з ніг познімав
і жемчуж коло очей познімав
та й звелів його на вал виношати:
«то як буде воно утікати,
так я велю його взнов забирати
та до мене приношати! »
а сокіл налітав, та на крила взяв,
та на високу висоту-гору підношав:
«ей, соколя моє, бездольне, безродне!
лучче ми будем по полю літати
та собі живності доставати,
аніж у тяжкій неволі у панів проживати.
ей, тож-то у панів єсть що пить і їсти,
та тільки не вілен світ по світу походити»
ей, як то б’ється птиця об птиці,
а родина об родині,
ей, то так-то б’ється отець і мати
об своїй кревній дитині.
дай, боже, на здоров’є на многі літа
всім православним християнам,
на многі літа,
до кінця віка!

Згадаймо зі шкільної літератури старших класів драму-феєрію Лесі Українки „Лісова пісня”. Її головний герой Лукаш зі своєю матір’ю та дядьком Левом звели невеличку хатку в лісі. З самого початку його зачаровує краса лісу, і він хоче грати й грати, милуватися природою. А й справді, ліси на Волині дуже гарні і зачарують не лише хлопчину, а будь-кого, хто туди завітає. Лукаш зустрів Мавку і закохався в неї з першого погляду, Адже ж вона й справді красуня. Та, нажаль, не у всьому я можу його підтримати. Розмовляючи з Мавкою вперше, він пестив її, голубив, обіцяв ледь не „Золоті гори”, а в звичайний інший день докоряв їй за те що вона не приносить користі, не працює по господарстві, та ще й мати сварять за неї. Таким чином хлопчина згубив своє кохання у повсякденному клопоті, забувши, що Мавка не звичайна сільська дівчина, яка звикла до роботи, а тендітна лісова істота, що все своє життя проживає граючись та співаючи, у злагоді з природою. Вона звикла радіти усьому: співу пташок, квіту рослин. Лукаш теж любив природу, та під час роботи не зважав на це. Мавка могла знайти в ньому те, чого не звидить звичайна людина, вона побачила його душу, яка співала через сопілку, і покохала його через його спів. Покохала щиро й віддано, одразу й назавжди. Згодом Лукаш почав виробляти таке, що зрозуміти його мені не вдалося: він одружився з Килиною, щоб показати Мавці, вона не „Лісова царівна”, адже Мавка його, щоб Килина більше не приходила до них, бо чуло серце Мавки, що недобра ця жінка. Жив з нелюбою собі жінкою, а потім зник на довгий час. Незрозуміло, чому він перемінив своє ставлення до Мавки, бо казав він їй про свою любов велику, і про те, що люди паруються на все життя, як голуби.

Ads by optAd360
Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.

Відповідь:

Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.

Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".

Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.