Порівняйте муху й бджолу з байки Л.Глібова "Муха й Бджола"​

Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? так ніжно розповідати про кохання та гостро — про нанависть та ревнощі? дотепер немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. поезія залишається загадкою. тим більше вона вабить читачів. навіть тот, хто кричить: “не люблю віршів всіляких поетів! ”, мабуть, просто не читав шедеврів. інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі. я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. ну, звичайно, не всю. бувають і погані вірші. до того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори. мені ближче сучасні поети. зараз читати нові вірші є інтернет. часто знаходжу там твори, які подобаються. імен авторів я потім, мабуть, не . а от поезії залишаються в пам'яті. звичайно, я люблю українську класичну поезію. справжнім генієм є тарас шевченко, і рівних йому немає. дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія лесі українки. “ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала ліна костенко. також прекрасна лірика максима рильского та володимира сосюри. а які чудові вірші про кохання писав наш поет павло тичина! читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця. “поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. ці рядки належать вже згаданій українській поетесі — ліні костенко. вони якраз спі з моїм відчуттям поетичних творів.

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.