Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського. Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував хлопчикові життя.
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
Леся Українка — видатна українська поетеса. Це сильна, витривала, мужня жінка, котра пережила багато тяжких ситуацій. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: «Убий, не здамся!» Усі свої переживання, почуття, думки поетеса залишала у віршах. Факти говорять, що Леся була закритою людиною, увесь біль тримала в собі, а згодом виливала в поезію. Навіть зі своєю мамою, Оленою Пчілкою, дівчина була не зовсім близькою, тому лише мистецтво. Вона обожнювала грати на фортепіано, та життя її повернулося так, що дівчина почала писати вірші.
Тяжкою була розлука Лесі зі своїм форпетіано. Хвороба прикувала дівчину до ліжка... Одного разу Леся навіть говорила, що, мабуть була б кращим музикантом, аніж поетесою, якби могла грати на улюбленому музичному інструменті. У вірші «До мого фортепіано» зі збірки «На крилах пісень» дівчина показала усі свої переживання через те, що більше ніколи не зможе грати. Вона звертається до фортепіано, жалкує, що більше не зможе виливати свої почуття в музику, хвилюється за те, що залишає музичний інструмент на самоті. Так, Леся була щирою зі своєю молодшою сестрою Ольгою, але ж найпотаєміше вона випускала із себе через мелодію. Музика неначе розуміла дівчину. Звуки фортепіано піднімали їй настрій, наштовхували на чудові спогади:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
Неймовірно цікавою є й драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Авторка зображує два світи: людини й природи. Показує їх не тільки в гармонійних, а й в суперечливих взаєминах. Леся Українка возвеличує щире, віддане почуття кохання, красу людських взаємин, доброту, щирість лісової Мавки. У творі описані волинські ліси, їхня чарівність, казковість, загадковість, краса. Уся драма має дуже багато символів. Персонажі, деталі, природа є знаками певних духовних станів. Наприклад, Перелесник і «Той, що греблі рве» символізують молодість, волю, піднесеність; Водяник нагадує про старість і поміркованість. Столітній величезний дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи. Отож зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже майстерно жінка охарактерезувала всіх героїв за до багатьох художніх засобів.
Іван Франко говорив: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, стильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що вона хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» І справді, з одного боку страшна хвороба багато чого забрала у Лесі, зокрема гру на фортепіано, — дівчина була дуже слабкою фізично. З іншого ж боку, навіть не кожен чоловік витримає стільки, скіки витримала ця мужня поетеса. Думаю, актуальність її творчості не згасне ніколи. Авторка віршів піднімала теми, котрі будуть цікаві кожному й завжди.
Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського. Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував хлопчикові життя.
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
Леся Українка — видатна українська поетеса. Це сильна, витривала, мужня жінка, котра пережила багато тяжких ситуацій. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: «Убий, не здамся!» Усі свої переживання, почуття, думки поетеса залишала у віршах. Факти говорять, що Леся була закритою людиною, увесь біль тримала в собі, а згодом виливала в поезію. Навіть зі своєю мамою, Оленою Пчілкою, дівчина була не зовсім близькою, тому лише мистецтво. Вона обожнювала грати на фортепіано, та життя її повернулося так, що дівчина почала писати вірші.
Тяжкою була розлука Лесі зі своїм форпетіано. Хвороба прикувала дівчину до ліжка... Одного разу Леся навіть говорила, що, мабуть була б кращим музикантом, аніж поетесою, якби могла грати на улюбленому музичному інструменті. У вірші «До мого фортепіано» зі збірки «На крилах пісень» дівчина показала усі свої переживання через те, що більше ніколи не зможе грати. Вона звертається до фортепіано, жалкує, що більше не зможе виливати свої почуття в музику, хвилюється за те, що залишає музичний інструмент на самоті. Так, Леся була щирою зі своєю молодшою сестрою Ольгою, але ж найпотаєміше вона випускала із себе через мелодію. Музика неначе розуміла дівчину. Звуки фортепіано піднімали їй настрій, наштовхували на чудові спогади:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
Неймовірно цікавою є й драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Авторка зображує два світи: людини й природи. Показує їх не тільки в гармонійних, а й в суперечливих взаєминах. Леся Українка возвеличує щире, віддане почуття кохання, красу людських взаємин, доброту, щирість лісової Мавки. У творі описані волинські ліси, їхня чарівність, казковість, загадковість, краса. Уся драма має дуже багато символів. Персонажі, деталі, природа є знаками певних духовних станів. Наприклад, Перелесник і «Той, що греблі рве» символізують молодість, волю, піднесеність; Водяник нагадує про старість і поміркованість. Столітній величезний дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи. Отож зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже майстерно жінка охарактерезувала всіх героїв за до багатьох художніх засобів.
Іван Франко говорив: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, стильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що вона хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» І справді, з одного боку страшна хвороба багато чого забрала у Лесі, зокрема гру на фортепіано, — дівчина була дуже слабкою фізично. З іншого ж боку, навіть не кожен чоловік витримає стільки, скіки витримала ця мужня поетеса. Думаю, актуальність її творчості не згасне ніколи. Авторка віршів піднімала теми, котрі будуть цікаві кожному й завжди.